Глава 8. Бентежний березень

Вампір. Імператор. Закоханий лідер клану Монблад. Але в кого? В людину! Розумом, кровопивця стояв перед червоною лінією своїх принципів, але серцем — він вже її переступив. 

Освітлений сонячними променями, виконаний у готичному стилі кабінет два дні поспіль приховував настрій вампіра. Дві доби Даріус не покидав його стін. Сорок вісім годин він не впускав нікого. Лідер клану обмірковував останні події. Часом останнім він відчував тепло точки біфуркації. Вже давно Даріус чекав на неї, але не очікував, що вона проявить себе з середини клану. Вампір мав бажання стати початком цієї точки. Контролювати її. А тепер… а що тепер?.. Контроль втрачений. Розбрат посіяно. Ніякі бетонні міри не стримають насіння, яке вже почало проростати. Перевести годинника? Якби ж так можна було. Ні! Сказане. Зроблене. Нічого не повернеш. Залишається одне — рухатись в перед не дивлячись ні на що. 

Даріус підійшов до одного з великих вікон. Крайнє праве. Завішене товстою бордовою тканиною. В надії побачити когось зі своїх людей, він посунув штору в сторону  тильною стороною кисті. Надія не обійшла його стороною. На лавочці сидів вампір, який зі спини був схожий на Луціуса.

Лідер клану вийшов у двір та попрямував до брата: — Нарешті дощі покинули Київ, — чи не так, Луціусе?

— Ти правий, Даріусе. Що дощі, що сніги… все це вже набридло. Хочеться тепла.

— Найближчим часом стане спекотно, обіцяю, — Даріус вмостився на лавочку навпроти.

— Чую таємничість у дзвоні твоїх слів, брате, — вампір прибрав пасмо волосся, що на очі спадало й уважно подивився на співбесідника.

— Правильно чуєш. Я дам тобі адресу Щедрого. Поставиш наших вампірів нехай уважно слідкують за його будинком. Скоро ми навідаємось до нього.

— Не вірю… — кровопивця розвів руками.

— У що саме ти не віриш, Луціусе?

— Ти ж був категорично проти співпраці з баригами.

Даріус примружив око й легко усміхнувся: — Не гальмуй, брате. Не можна просто так до них вриватися після того, як Віктор пішов з клану, й не самим дружнім шляхом. Я хочу покласти край імперії Захара Щедрика. А Віктора… Віктора ми пробачимо та повернемо у сім’ю. Нам потрібен кожен та кожна. Та спочатку збір інформації.

Луціус шмигнув носом й кивнув головою: — Розумію.

— Ти давай… Ось тобі адреса, зробіть усе, як слід, — Даріус простягнув руку у якій була прямокутна глянцева візитівка з адресою того, на чиїм плечі вже лежала рука слуги смерті.

— Зробимо.

Луціус узяв візитівку та пішов робити свою частину справи, а лідер клану вирішив трохи насолодитися довгоочікуваною ласкою сонця. Він сидів на лавочці та дивився на нього пропускаючи промені крізь пальці рук. У животі пульсувала. У грудях пульсувала. У голові, наче пульсар у космічній нескінченності, також пульсувала думка про кохання. Яке сильне буває… Яке міцне. Яке воно крихке. Саме у цей час до місця відпочинку лідера, наближалась крихка частина його кохання. Вона наче хмара серед ясного дня, а голос її — грім: — Що відбувається, коханий? — Андромеда відчувала, що міць їхніх стосунків ослабла, що Даріус віддаляється від неї. Вона страждала. Вона не розуміла…

Рука опустилась. Вітер усмішку здув з його обличчя: — Привіт… — прозвучало у відповідь — холодне, не знайоме. — Не розумію про що ти.

— Як це?.. Ти…

— Пробач, але зараз в мене обмаль часу.

Даріус різко встав та без краплі ласки оминув Андромеду. Він чув услід докори її. Він чув і власні докори, але… це не мало ніякого сенсу, тому що перед очима Кароліна. Та все ж спочатку справи, тому — він направився до Віктора у нічний клуб. Головний вампір знав, що заклад не працює, але той, хто йому потрібен знаходиться саме там. Двоє вампірів вже дві доби стежать за тим, хто покинув клан тоді, коли це заборонив Даріус Монблад. 

Чорний Mercedes повільно, наче катер по воді, підплив до закладу, яким керує Віктор. Колеса видавали м’яке та водночас целофанове — шшш. Вампір вийшов з автомобіля та протер під очима кістками вказівних пальців. Він подивився крізь не тоноване лобове скло на двох, які сиділи на передніх сидіннях сірої дев’ятки. Ті синхронно кивнули у знак присутності Віктора у закладі. Даріус спер руки у пояс та повільно обдивився і так відомі йому фасади навколишнього середовища, а потім дав вампірам сигнал, що їхні послуги на цій локації вже не потрібні. Сіра Lada 2109 рушила з місця та покинула надто порожню для цього часу вулицю. 

Двері були відчинені, Даріус увійшов. Його зустрів Порожній хол та відлуння голосів, що доносилися з зали. Коло образна зала. Коло образний танцмайданчик з акваріумом по середині. На цих локаціях працювали люди, що прибирали приміщення та готували нічну програму. Вампір — організатор командував процесом. Красунчик бармен, також з Монбладів, протирав келихи. Вловивши їхні погляди, лідер клану мовчазно привітався махнувши правицею та попрямував на другий поверх. Vip зона. В кінці vip зони розташовувалися броньовані двері. Саме туди вампір і направився. За дверима простора зала й стук кийка по кулям американського більярду. 

— Привіт, Вікторе, — лідер клану зі скрипом вмостився на шкіряне крісло кольору темної сигари. — Граєш в гордій самотності? 

З переляку, Віктор кинув кийок на стіл: — Даріусе? Що ти тут робиш? — Очі забігали, мурашки вкрили тіло.