Глава 6. Наслідки

Перед крематорієм стояв Mercedes Лідера клану Монблад, а в багажнику автомобіля лежали два тіла: Паскаль та його кохана знекровлена Надія, яку Даріус холоднокровно вбив не дивлячись на те, що це дівчина його брата. Хоча, брата він також вбив, але на плечі вбивці, до крематорію потрапило лише одне тіло — Надії. 

— Ігорю, запускай машину, — гримнув головний.

Ігор з сумом на очах виконав наказ: — Це те, що я думаю?

— Дивлячись про що ти думаєш… — Даріус кинув холодний погляд, який впав на бліду шкіру Надії. 

— Де Паскаль? 

— Яке твоє діло? 

— Ти його вб’єш?

— Я подумаю, — Даріус підійшов до Ігоря впритул і в його очах блиснула небезпека.

— Даріусе… початок твого кінця настав тоді, коли ти підняв руку на близького та кохання близького. Що б ти не задумав… Ліраш був кращим лідером, Ліраш ніколи б — ГИК… 

Осиковий кілок пробив серце добряка. Вампіра. Кровопивці, який ніколи не смакував людською кров’ю. Серце того, хто пам’ятав слова старого лідера, батька Кіри. Ліраша Веґнес: «Наш рід програв війну людському виду, і щоб вижити у цьому жорстокому світі, ми повинні розчинитись у натовпі, розчинитися у людській діяльності. А той, хто порушить інструкцію виживання — прирече своїх на вірну смерть». — Після цієї згадки, Ігор, більше ні про що не думав. Його поглинув морок, а полум’я крематорію — останній шанс на життя.

Даріус же відправився до маєтку де його зустріли Луціус та Віктор. Вони дивилися на лідера осудливими поглядами, але нічого не казали. Головний вампір ніс на плечі Паскаля й відповідав байдужим взором, а коли вже зблизився з підданими, то скинув ножу на Віктора, а Луціусу наказав наповнити ванну кров’ю, щоб повернути брата до життя. 

— Я буду в кабінеті. Зробіть, що я сказав та приходьте до мене, — мовив лідер, — потрібно буде примиритися. Щоб там не сталося, але ми не повинні сваритися.

Два чоловіки пішли виконувати наказ, але у їхніх серцях вже поселились сумніви на рахунок компетентності Даріуса, як лідера клану Монблад. Та сумніви поселилися не тільки у їхніх грудях. Головний вампір прибувши до свого кабінету сперся сідницями об дерев’яний стіл та дістав свій кіл осиковий. Не моргаючи дивився він на нього: «Що з тобою, Даріусе? Опануй себе! Ти керівник. Ти все правильно зробив. Того року, перед ‘’Корпоративом’’, ти чітко дав усім знати свою позицію: слухатимуть — житимуть, як королі. Ослухаються — покараю. От я й покарав. Батьку, чи правильно все я роблю? Як тебе не вистачає. Твоєї поради»… — Син Кіра Монблада сховав кілок під плащ та сумнівні думки його не покидали. Величезний порожній кабінет стискав його своїми стінами й не давав вдихнути на повні груди. — «Але ж не вбивати, Даріусе! Хоча, з іншої сторони, нехай знають, як це, коли йдеш проти мене — імператора! Тим паче я наказав повернути до життя Паскаля, а Ігор… Нехай Ігор відправляється до пекла й передає Лірашу привіт». — Блідошкірий опанував себе й наповнив скляний келих вином, а потім підійшов до дзеркала: — За Монблад! — притиснутий до зубів язик поволі розслабився й Даріус розплився в усмішці сам до себе.

У той момент, коли вампір роздивлявся обриси свого обличчя у дзеркалі, до кабінету увійшли його брати.

— Даріусе, ми усе зробили, як ти й просив, — роздався голос Луціуса.

Лідер клану побачив у відображенні дзеркала лише двох вампірів та від подиву здійняв брів над лівим оком: — Гм, — ковток вина важко пройшов по горлянці, — Тоді чому я не бачу Паскаля?

— Він усе нам розповів, — заговорив Віктор, — та додав, що не хоче тебе бачити, а потім…

— Що потім? — Язик лідера клану знову напружився й пристав до зубів.

— Нічого, просто пішов.

— Куди?

— Він не сказав.

— Дообре.  Я знаю куди він міг відправитися… А що з цього приводу думаєте ви?

Віктор подивився на того, що стояв праворуч від нього, а Луціус почесав потилицю: — Ситуація не приємна, але ж ми пам’ятаємо твої слова… рік тому, там, за бенкетним столом, перед самісіньким «Корпоративом».

— А ти, Вікторе, чого дивишся на Луціуса? 

— Та я…

— Що, — Даріус перебив писклявого здорованя, — Що? Що ти?

— Я з тобою, брате.

— От і добре. А тепер ідіть, мені потрібно вирішити невідкладну справу.

Двоє чоловіків покинули кабінет, а молодий лідер одним ковтком осушив келих вина та поставив його на стіл та обперся об стільницю: — Ну що ж, Паскалю, — заговорив Даріус уголос, — сподіваюсь ти не задумав наробити дурниць.

Постоявши ще трохи у роздумах, молодий лідер клану Монблад направився до бару, яким управляв Паскаль, і він не помилився: розбитий горем вампір сидів за столом порожнього закладу й тримав у руці пляшку дорогого віскі. Зробивши декілька кроків у сторону рудоволосого, Даріус побачив на підлозі ще пляшки, але на це раз — вони були порожніми. Вино, джин, текіла, у руці віскі, що він тільки не заливав у себе. Від барної стійки розтікався цілий струмок, а на поличках розбиті пляшки. Під ногами Паскаля блювотиння, а голова його сперта лобом у стіл, але складалося таке враження, що він ось-ось звалиться на підлогу. 

— Зачинені, — пробурмотів трьохсотрічний вампір, коли побачив біля свого стола ноги взуті в чорні шкіряні чоботи.