Глава 5. Не загоїться ніколи

Минула ніч обернулася божевіллям. Для більшості смертельним, для двох — пристрасним. Особняк у селі Убині більше нікого не прийме. Він згорів. Фальшиві документи замели усі сліди. Паскаль з Надією потопали у ніжності один одного. За триста років свого життя вампір ніколи не парив над землею, а з Надією полетів навіть вище, аж у космос. Але з приходом світанку закоханий кровопивця відправився до Києва, та все ж вони не прощалися.

Дощ періщив непроглядною стіною. Великими краплями він бив у вікна. Даріус ходив у роздумах по кабінету. Саме його, зелені, холоднокровні очі провели Паскаля з Надією у вечір Убинської трагедії. А тепер, кожен його крок по бордовому килиму віддавав у мозок лоскотом очікування. 

Рик мотора автомобіля Паскаля замаскувався дощовим камуфляжем, стук металевих дверей також не був чутним. А за деякий проміжок часу рудоволосий вампір розчахнув двері кабінету лідера клану.

— Доброго ранку Даріусе. — Привітався закоханий збиваючи рукою дощову воду з рудого волосся. Йому вистачило двадцяти секунд, щоб промокнути до нитки.

Лідер, гордо стояв спиною до Паскаля й дивився, як розбиваються краплі об скло: — Я втомився, поки чекав тебе. Трохи не вмер від цікавості… — він розвернувся до співбесідника обличчям. — Ти пропустив учорашнє дивовижне шоу.

— Так, я знаю, я…

— Де ж ти був? — не дав договорити лідер. 

Він навмисно створював напругу, адже бачив, як Паскаль пішов з вечірки з дівчиною.

— Я нікого не попередив… — чоловік почав вигадувати на ходу. — Я з дівчиною познайомився й відчув солодкий аромат її крові. Не міг утриматися… Розумієш?..

На мить настала тиша. Даріус дивився в очі Паскалю. Гостро, не приховуючи підозри, він усе робив відкрито, так, щоб його опонент здогадувався про можливі знання лідера.

— Ну… ти так і не пояснив, чому зник?

— Хотілось погратися з нею, як ситий гепард грається зі здобиччю, — з цими словами рудий відвів погляд, — я погрався, а потім смакував її кров’ю. Хотілось це зробити самому, без зайвої паніки.

— Брате, — молодший, але головний вампір підійшов ближче та поклав свою руку на плече старшому, — ти можеш мені довіряти, а я хочу тобі довіряти. Розумієш?

— Ти у чомусь мене підозрюєш? — Тепер Паскаль дивився лідерові прямо в очі, ніби наполягав на своїй правді.

Даріус позіхнув, прибрав руку з плеча й попрямував до вікна: — Чи є в мене на то причина?.. Підозрювати тебе? Я думаю, що ні. — Він потирав долоні й продовжував дивитися на дощ, який вже стихав. — Просто цікаво, де тіло?

— Де-де? Приїхало разом зі мною, — старший вампір прикусив губу.

Лідер клану Монблад різко розвернувся й наче вдарив Паскаля шаленим поглядом: — Вона тут!? У тебе в машині!? — він зціпив зуби.

— Ображаєш… я ж не дурень. Звісно ні. Можеш не хвилюватися, від Наді, навіть кістки не залишилося. 

— Точно? — пальці поступово ослабили тиск на долоні.

— Якщо мені не віриш, то в Ігоря спитай.

Даріус удав вигляд довіри й відпустив Паскаля, сам же збирався їхати до крематорію.

***

Ігор молодий вампір, якому всього-на-всього двадцять вісім років. Після смерті Ліраша, за велінням Даріуса, він працює в крематорії. Його завдання замітати найбрудніший слід — тіла. Вихований та порядний. Дуже людяний, як на вампіра. Не великого росту, круглий, як кулька. Деякі кровопивці, жартують, що він не з їхнього роду. Ігор за правління Ліраша дотримувався усіх правил, що й продовжує робити. Людської крові ніколи не куштував, виключно свинячу. Як і Кіра, він ненавидів Даріуса за те, що той вбив їхнього Лідера й почав вести свої справи, але зробити з цим нічого не міг.

***

На зміну лютим морозам вийшла плюсова температура, але цей Едем розчинили дощі. Холодні краплі нещадно били по обличчю, а північний вітер фарбував щоки у червоний. Але Даріус плював на дощі, плював на вітри, він ховався в салоні новенького Mercedes s600 1993 року.

Недовіра. Підозри. Неприємне відчуття того, що Паскаль не каже усієї правди, розривали молодого лідера з середини. Він бачив дівчину. Він чітко розумів, що перед її красою важко встояти. Кожен червоний світлофор заливав йому очі, тьмарив розум клятими думками: «Невже він зрадив мої правила? Невже?.. Якщо це так, то я розірву плоть його, я спалю дух його. Та пізнає він суть темряви вічної, й не покине він царства її». — Як на зло, крематорій знаходився в Чабанах, поки його дістанешся, можна перебрати усю голову, що лідер клану Монблад і робив. «Діріусе, ти їдеш туди, де тобі скажуть правду. Або-або. Не катуй свій розум. Напевне, погодні умови впливають на мене».

Чабани зустріли сухою погодою. Київ заливало, але в області ні краплини. Крематорій оточував триметровий залізний паркан у сірій фарбі. Стара занедбана, з оббитою червоною цеглою будівля крематорію стояла на варті кладовища, яке розташовувалося неподалік. Своїм виглядом вона кричала, що їй важко приховувати біль, який з середини бився у стіни намагаючись розсіятись по світу.  

Даріус зустрівся з Ігорем і той підтвердив усе, що раніше розповів Паскаль. Робітник крематорію навіть дав лідерові золотий браслет, як доказ того, що Надія більше не заговорить. 

— Навіщо ти зберіг її цяцьку? — скривився бос вампірів розглядаючи браслет. — Це зайвий доказ, який може вийти боком усім нам.