Глава 2. «Корпоратив»

Андромеда. Тендітна жінка з силою вампіра. Блондинка з очима чистого неба у сонячний день. Розумна, холоднокровна. Шалено неслухняне каре підкреслює її божевільний норов. Жінка Даріуса. Вона кохає його більше життя, а Даріус кохає її та все готовий зробити заради щастя Андромеди. 

Похмурий зимовий ранок ще не встиг приховати темряву, але ніщо не могло зіпсувати настрій. 

Дюжина вампірів за довгим дубовим столом обговорювали вечірній бенкет. Даріус очолював стіл, який прикрашали потрійні свічники вкриті позолотою. Свічки гралися з червоним вином «Монблад» власного виробництва, створюючи рубінове шоу. Їжі там не було, але тарелі вже чекали на страви, що готували кухарі з їхнього роду. Усе це призначалося новачкам, які прийдуть по вакансії  на співбесіду до тютюнового заводу. 

Лідер клану підняв бокал: — Сьогодні річниця, як ми вийшли з під впливу мого дядька Ліраша. Не буду сперечатися, колись він став нашим рятівником. Але часи плинуть, а він стояв на місці. Я вбив його для вас, для нашого клану, для всього роду. Він був напівкровкою, тому легко справлявся зі спрагою. Але ми — ні! Ми чистокровні! Такими й залишимося. Запам’ятайте, я не терпітиму виродків серед нас… хто ослухається та надумає пов’язати своє життя з людиною… — Він окинув поглядом кожного, — я покараю. Але!.. Як вірність буде збережена ваша, то й жити, як королі будете.  Ура!  

По столу пронеслися радісні вигуки в підтримку Даріуса. Посуд дзвенів, полум’я на ґноті танцювало, а сам лідер хижо усміхався відчуваючи владу. Андромеда кинулася коханому на шию, лагідно вкусила за вушко та прошепотіла: — ти мій імператор.

— Люблю, коли ти мене так називаєш.

— Знаю, тому й кажу, — дівчина з блакитними очима лисиці почала грайливо тертися спиною об свого коханого й кидати короткі погляди на нього.

— Кажи вже.

— Що ти хочеш почути?

— Я ж тебе знаю... кажи!

— Мур, — вона знову повисла на плечах Даріуса, — скажи, коханий... ти подаруєш своєму вогнику веселощі?

— Видно вогника мого не вчили у дитинстві, що з їжею гратися не можна? — прошепотів він вустами у вуста.

— Ти ж знаєш, як я люблю грати у нашому лісі, мій імператоре. — Їхні губи з'єдналися в палкому поцілунку.

— Для тебе все, що завгодно, моя шалена дівчинко.

— Аррр... Капітане, стає гаряче, — вона глибоко вдихнула та хотіла було потягнути  Даріуса за собою, але він не дав цього зробити. — Мій котик не хоче свою кицю?

— Не зараз Андромедо, потрібно займатися справами.

У мить їхньої розмови в бенкетному залі з’явилася Кіра, яка щойно встала з ліжка. Вона не спала, адже сон вампірам не потрібен. Просто лежала та боролася зі своїми думками про трагічну долю батька й про те, що вона ділить будинок з тим, хто стоїть за цією трагедією. Жага до помсти оселилася в її серці й покидати його не збиралася. 

— Хто тут у нас? — Жінка лідера лукаво усміхнулась, коли побачила доньку Ліраша. — Та це ж веган з Веґнеса, ха-ха-ха, — розсміялася Андромеда. 

Вона не любила Кіру й не намагалася цього приховати. Та це у них було взаємним.

— Дивись не заляпай своєю отрутою імператора свого, бридка зміюка, — мимохідь огризнулася донька напівкровки.

— Слідкуй за язиком, щоб я тебе не заляпала, — крикнула дівчина лідера навздогін.

— Досить. Мені набридли ці чвари, — Даріус став між дівчатами, які вороже налаштовані одне проти одного. — Кицю, я поїду у справах, а ти дивись тут не бешкетуй.

Він поцілував свою обраницю й хотів було наздогнати Кіру, але вона встигла накивати п’ятами. 

Вампір вийшов у двір й не поспішаючи попрямував до автівки, окидаючи поглядом свої володіння. Двір був дуже великим: яскраво зелена ковдра вже була б зволожена автополивом, якби не була вкрита півметровою білою, що вже виблискувала відбиваючи перші промені сонця. 

Червоний Mercedes-Benz T1 стояв за великим мармуровим фонтаном зі статуєю двох левів в середині. Вони мовчазно стояли на задніх лапах, а в передніх тримали планету Земля. Коли ж Даріус сів на пасажирське сидіння, то Луціус розповів, що бачив, як Кіра вибігла з будинку, стрибнула в салон свого автомобіля й поїхала викидаючи сніг з під коліс.

Луціус один з тих вісімнадцяти вампірів, які прийшли до табору Ліраша, щоб попросити притулку, коли Кір — їхній лідер, віддавав Богові душу.
 

Молодий Даріус Монблад, завжди тримав біля себе двох надійних вампірів, які були спочатку з його батьком, а тепер і з ним — завжди поруч.

Mercedes-Benz T1 того дня був не випадковістю, а білетом в одну сторону для претендентів на вакансії. 

На заводі з виробів тютюнової продукції, і не тільки там, була налаштована схема: вампіри з клану працювали на виробництві пліч-о-пліч зі звичайними людьми. Крім поодиноких випадків зникнення людей були й масові — десять-п’ятнадцять душ. Але такі заходи робилися один раз на рік, тому що поліція теж не спала, у відділках по всьому місту були десятки (хоч і не розкритих) справ. 

Даріус навіть назву дав цим заходам: «Корпоратив». Хоч йому й казали, що корпоративи несуть загрозу їхньому виду, та він нікого не слухав. Адже був впевнений у своїй схемі. Усі підприємства були записані на різних власників, тому поліція мала лише окремі ниточки, які між собою ніяк не в’язалися, хоча й тягнулися одна до одної. І навіть, коли копи намагалися хитрувати, маневрувати повз закон, то на захист клану Монблад ставали юристи, ті ж самі вампіри, які спеціально вивчалися для надійного юридичного прикриття свого роду.