27 Розділ

    Новий ранок у штабі організації почався без сонця. Металеві стіни комплексу все так само відбивали бліде штучне світло, а вентиляційні системи тихо гуділи десь під стелею. Довгі коридори здавалися просто-таки нескінченними, немов нутрощі якогось величезного механізму. Саме одним із таких коридорів якраз прямував Арден Хотчкіс. Він майже не спав. Темні кола під очима стали ще помітнішими, чорне волосся злегка скуйовдилося, а червонувато-карі очі втратили свою звичну холодну зосередженість. Чоловік рухався впевнено, однак у його поставі відчувалася така втома, ніби щось невидиме постійно тиснуло йому на плечі. Всі це помічали. Коли агент проходив повз працівників організації, дехто супроводжував його коротким, здивованим поглядом. Камери спостереження непомітно поверталися слідом, скануючи його обличчя, а автоматичні двері одна за одною відчинялися перед ним із характерним механічним звуком. Біля одного з перехресть на нього вже чекав Намікі Фьорд. Його коротке синє волосся, як.завжди, виглядало ідеально вкладеним, а довге пасмо на потилиці утворювало тонкий хвіст. Фіолетово-сині очі уважно ковзнули по Ардену, після чого напарник ледь підняв брову.
- Ти виглядаєш жахливо. - Помітив він.
Арден важко видихнув.
- І тобі доброго ранку.
Намікі неспішно пішов поруч із ним. Його готичний одяг тихо шарудів під час ходи, а довга сережка з перлин легко погойдувалася в такт крокам.
- Це через ту місію? - Вже тихіше запитав юнак. Чоловік відповів не одразу. Перед очима на мить знову спалахнули сріблясті нитки павутини й рожеве світло очей Арахни.
- Не лізь не в своє діло. - Коротко кинув агент. Напарник тонко усміхнувся куточком губ.
- Тобто так.
Арден лише мовчки рушив далі. Разом за кілька хвилин вони дісталися лабораторного сектора. Важкі двері плавно розчинилися, впускаючи їх у велике приміщення, залите холодним, білим світлом. Усередині стояли десятки екранів, скляних капсул і складних механізмів. Повітря пахло металом та озоном. А в кімнаті на них вже чекав Грейсон Сент-Джон. Шеф стояв біля центральної панелі управління, спокійний і бездоганно зібраний, ніби не відчував втоми взагалі. Поруч із ним сидів Сіріус Спаркс, швидко перебираючи щось на голографічній панелі. Його куца біла шевелюра злегка світилася під лампами лабораторії, а різнокольорові очі уважно стежили за показниками систем. Коли Арден підійшов ближче, Грейсон одразу ж підняв на нього повний осуду погляд.
- Ти погано виглядаєш. - Спокійно заявив він.
- Я не спав усю ніч. - Сухо відповів агент.
- Це видно.
У лабораторії запала коротка тиша. Потім керівник зробив кілька кроків уперед.
- Ми завершили аналіз кристалу. - Промовив Грейсон рівним тоном. - І тепер знаємо, як працюють слуги Селени.
Хотчкіс мовчав. Шеф не зводив з нього очей.
- Нам потрібен власний носій сили.
Повітря враз ніби стало важчим. Намікі схрестив руки на грудях, а Сіріус перевів погляд на екран, бо вже знав наперед, чим закінчиться ця розмова.
- Та ви жартуєте. - Видихнув Арден.
- Зовсім ні.
Керівник активував кілька кнопок на панелі, і посеред лабораторії засвітилася голограма нервової системи людини.
- Якщо створити достатньо сильний емоційний імпульс, світ духів зреагує на нього. Саме так Селена знаходить тих, із ким укладає угоди.
Чоловік відчув, як у грудях з’являється неприємне передчуття.
- І що ви збираєтеся зробити?
Блакитні очі Грейсона залишалися холодними.
- Ми штучно створимо в тобі ненависть.
- Ви хочете зламати мені психіку? - Агент ледь посміхнувся, але в цій усмішці не було нічого веселого.
- Сумніваюся, що це змогло б якось нашкодити саме тобі.
Намікі здивовано похитав головою і навіть Сіріус на секунду завмер. Арден уже хотів було відмовитися, проте в ту ж мить у його свідомості пролунав знайомий жіночий голос.
- Погодься.
Чоловік різко завмер. Голос Арахни звучав прямо у нього в голові. 

- Ти станеш сильнішим і зможеш зруйнувати імперію.
Він ледь стиснув щелепи.
- Це може вбити мене. - Подумки відповів агент.
У темряві людської свідомості павучиха лише байдуже стенула плечем.
- А може зробити богом.
Арден повільно заплющив очі й сів у крісло. Металеві фіксатори відразу ж замкнулися на його руках. Сіріус підвівся та підійшов ближче, тримаючи кілька датчиків із тонкими провідками.
- Постарайся не кричати, адже у фінальній частині може бути боляче. - Підбадьорливо підморгнув йому напарник.
- Постараюся.
Члени організації  почали кріпити датчики до його шиї, грудей та скронь. Екрани навколо засвітилися ще яскравіше, а в повітрі з’явився тихий електричний тріск. Грейсон спостерігав за всім цим абсолютно холоднокровно.
- Починайте.
Сіріус натиснув на кнопку. Світ навколо Ардена здригнувся. Спочатку, замість болю в грудях з'явилося лише дивне тепло. Але вже за кілька секунд воно почало розростатися, перетворюючись на щось значно страшніше. Його свідомість ніби розривали зсередини, змушуючи знову й знову переживати все найгірше - страх, гнів, ненависть і втрати. Емоції накочувалися хвилями, стаючи дедалі сильнішими, аж поки чоловік не відчув, як всередині нього щось остаточно ламається. І саме в цю мить, десь дуже далеко, за межею людської реальності, відкрила очі Селена. Її нічний сад залишався таким же прекрасним і моторошним водночас. Бліде світло місяця ковзало по темних квітах, а сяйливі метелики кружляли між ними, розсипаючи у повітрі сріблястий пилок. Принцеса нерухомо стояла посеред цього саду. Її чорне волосся тихо коливалося під впливом невидимого вітру, а сині очі уважно дивилися кудись крізь простір. Жінка відчула ненависть Ардена. Але водночас вона розуміла, що це було неправильно.
- Штучно створені емоції. - Пробурмотіла сама до себе жінка, ледь усміхнувшись. Один із метеликів сів їй на руку. Селена повільно провела пальцями по його крилах, силкуючись запам'ятати візерунок, зображений на них.
- Люди знову намагаються обдурити навіть саму темряву…
Принцеса явно не хотіла відповідати. Та ця ненависть усе одно була справжньою, байдуже, що народилася неприродно. Кілька секунд жінка просто мовчала, а тоді тихо зітхнула.
- Лети, Орфею.
Метелик слухняно здійнявся в повітря. Його крила спалахнули фіолетовим світлом, і він стрімко полетів крізь темряву світів. У лабораторії системи раптом почали шалено пищати.
- Енергетичний контакт! - Схвильовано вигукнув Сіріус. Навколо Ардена здійнявся чорний дим. Його тіло різко напружилося, а райдужки стали червоними. Світ навколо зник. Чоловік миттю опинився у світі Селени, серед нічного саду. Жінка дивилася на нього мовчки.
- Ти не схожий на інших. - Тихо промовила вона.
Арден ледве підняв голову.
- Це через експеримент?
- Це через твій зв’язок.
Принцеса поволі підійшла ближче.
- Усередині тебе вже є чужа павутина.
Він здригнувся.
- Арахна…
- Вона торкнулася твоєї свідомості занадто глибоко.
Селена нахилила голову.
- І все ж… ти прийшов до мене.
Агент мовчав кілька секунд.
- Якщо я погоджуся… Що я отримаю?
Навколо них здійнявся вітер, сповнений нічних квіткових пелюсток.
- Силу. - Відповіла жінка. - Але кожна сила має свою ціну.
- Яку?
Її погляд на секунду став сумним.
- Твоя душа буде змушена вічно служити темряві. До того ж, оскільки ця емоція була викликана штучно, з часом ти почнеш руйнувати сам себе.