Коли згасне Ніч

26 Розділ

    Арден Хотчкіс довго лежав на своєму ліжку, дивлячись у темну стелю кімнати, але заснути так і не зміг. У приміщенні панувала напівтемрява, і лише слабке світло нічних вогнів проникало крізь панорамне вікно, ковзаючи по чорних стінах та розкиданих на столі документах. Верхні ґудзики сорочки були недбало розстебнуті, темне волосся безладно спадало на очі, а тонкі каблучки на пальцях холодно блищали щоразу, коли чоловік задумливо стискав руки. Відтоді як він побував у резиденції Арахни, щось усередині нього змінилося. Спочатку Арден намагався переконати себе, що справа лише у гіпнозі, що це просто залишковий ефект чужої сили. Але чим більше минало часу, тим сильніше він розумів - проблема не лише в цьому. Він усе частіше згадував її голос, рожеві очі й ту дивну суміш жорстокості та болю, що ховалася в глибині холодного погляду. Найгіршим було те, що агент починав її розуміти, і ця думка дратувала його найбільше. Арден важко видихнув та підвівся, неквапом підійшовши до вікна. Унизу нескінченними вогнями простягалося безмежне місто імперії. Хотчкіс поклав долоню на скло й заплющив очі, намагаючись хоч трохи заспокоїти думки. Тієї ж миті повітря навколо нього згустилося й стало холоднішим. Світло лампи за спиною коротко мигнуло, а потім у темряві пролунав знайомий мелодійний голос.
- Ти знову не спиш, Ардене.
Чоловік різко розплющив очі, але кімната вже почала розчинятися у темряві. Вогні міста за вікном потьмяніли, стіни втратили свої обриси, а реальність навколо нього стала розпливатися, неначе тінь під водою. За кілька секунд він знову опинився у дивному приміщенні, сповненому рожевого світла та павутини. Повітря тут було прохолодним і наповненим дивним ароматом чогось металевого або електронного. Попереду, одягнена у тонке рожеве вбрання, стояла Арахна. Її біляве волосся спадало майже до колін і м’яко світилося в темряві. В очах замість звичайних зіниць сяяло сріблясто-біле світло. На перший погляд воно здавалося неприродно спокійним, але агент уже знав - за цим спокоєм ховалося щось значно небезпечніше. Вона мовчки дивилася на нього кілька секунд, а тоді провела пальцями по одній зі своїх ниток.
- Ти хотів зрозуміти мене? - Тихо мовила жінка. Арден ледь насупився.
- Я цього не казав.
На її губах з’явилася слабка усмішка.
- Але все одно повертаєшся сюди.
Чоловік хотів було щось відповісти, однак світ навколо вже почав змінюватися. Рожева кімната стрімко розчинилася у темряві, а на її місці з’явилася інша картина - велике приміщення з високими вікнами й довгими рядами старовинних архівів. Агент одразу зрозумів, що бачить її минуле. Молода дівчина сиділа за столом, схилившись над старою книгою. У той час вона ще не була Арахною. Її обличчя виглядало м’якшим, а в погляді ще не було тієї холодної жорстокості, яка мала б з'явитися пізніше. Світле волосся спадало на плечі грайливими хвилями, а бліді пальці час від часу перегортали сторінки пожовклого рукопису. Раптом, погляд вченої зупинився на черговій сторінці, де був намальований кристал і дві дівчинки поруч із ним.
- Легенда про сестер. - Пояснила Арахна десь поруч із Арденом. - Саме тоді я вперше її знайшла.
У спогаді молода дівчина недовірливо усміхнулася й закрила книгу.
- Казки. - Пробурмотіла вона сама до себе. - Просто старі казки.
Але навіть тоді щось у цій історії зачепило її. Арден добре відчув це. Минуло багато років. Спогад змінився знову. Тепер дослідниця сиділа біля великого вікна власної квартири й дивилася на дощове нічне місто. У кімнаті панувала темрява, а поруч на столі лежала стара фотографія її батька. Хотчкіс завмер, коли зрозумів, що саме зараз побачить. Її пальці міцніше стиснули краї світлини.
- Вони забрали в мене все. - Ледь чутно прошепотіла вона. У голосі дівчини було стільки ненависті й болю, що його серце мимоволі здригнулося від їхньої вібрації. Дощ за вікном несподівано затих. І саме тоді, у темряві з’явилося слабке синьо-фіолетове світло. До кімнати залетів просто нереально красивий метелик. Його темні крила переливалися кольорами нічного неба, а за ним у повітрі залишався ледь помітний слід сяйва. Він опустився на край підвіконня, і в ту ж мить кімната почала поступово розчинятися у темряві. Світ навколо змінився. Арден побачив невимовно красивий сад Селени. Безмежні, фіолетово-сині квіти здіймалися довкола, немов брижі серед темного моря. У повітрі кружляли сотні метеликів, народжуючись просто з розкритих бутонів нічних квітів. А потім серед цього сяйва з’явилася принцеса Селена. Вона виглядала майже нереальною. Її довге волосся спадало донизу чорними хвилями, так, ніби було створене з самої ночі. Бліда шкіра світилася холодним сріблом під впливом місячного світла. На голові сяяла тонка діадема, схожа на переплетені гілки місячного дерева. Її сині очі були настільки глибокими й темними, що дивитися в них ставало майже моторошно. Навколо неї плавно кружляли метелики - постійні супутники богині. Селена підійшла ближче до дівчини й уважно подивилася їй у вічі.

- Я відчула твою ненависть. - Прошепотіла вона. - Вона така сильна… і така прекрасна.
Арахна мовчала, хоча її очі вже змінилися. У них більше не залишилося дитячого болю. Лише сильна лють.
- Чого ти хочеш? - Запитала в неї жінка.
Кілька секунд між ними стояла цілковита тиша. Потім молодиця мимоволі підвела голову.
- Я хочу сили.
- Для чого?
Її голос став холоднішим.
- Щоб знищити імперію.
Богиня задоволено усміхнулася. І тоді весь сад навколо ніби ожив. Метелики здійнялися в повітря темним цунамі, а квіти засвітилися ще яскравіше.
- Тоді уклади зі мною угоду.
Темрява почала огортати тіло дівчини тонкими срібними нитками. Вони плавно ковзали по руках, шиї та плечах, залишаючи після себе візерунки, схожі на павутину. Її очі спалахнули дивовижним рожевим сяйвом, а по бокам почали формуватися додаткові руки, схожі на лапи гігантського павука. Дослідниця здригнулася від болю, але не відступила. Магія ставала дедалі сильнішою. Її шкіру вкривали тонкі кришталеві тріщини, а на лобі відкрилися додаткові павучі очі. Арден мимоволі затамував подих. Бо саме в цю мить перед ним народилася Арахна. Не просто жінка чи воїн, а майбутня королева, вплив якої міг би позмагатися з самим імператором. Селена дивилася на неї з легкою усмішкою.
- Як мені тепер тебе називати?
Дівчина гордо підняла голову, така прекрасна й водночас нестримна у своїй силі.
- Арахна.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше