24 Розділ

    Безмежний космос здавався темним і майже мертвим. Серед нескінченних потоків уламків, покинутих супутників і зруйнованих станцій поступово рухався невеликий корабель метеликів - один із небагатьох, що вцілів після нападу імперії на шахти. Його корпус був пошкоджений. На металевій поверхні виднілися сліди від лазерних ударів, а одна з бічних панелей все ще іскрилася слабкими синіми розрядами. Двигуни працювали нерівно, іноді видаючи такий глухий і металевий звук, ніби зореліт тримався в повітрі лише завдяки впертості. Всередині панувала та сама напружена тиша, яка зазвичай народжується після катастрофи. Головний відсік освітлювався тільки слабкими лампами аварійного режиму. Їхнє світло ковзало по холодних стінах і втомлених обличчях тих, хто вижив. Шеріз стояла біля великого оглядового скла, схрестивши руки на грудях. Вона мовчала, хоча в її погляді все ще жила лють за тих, кого вони втратили. Неподалік неї, на підлозі сиділа Кейсі, спершись спиною об стіну. Її світле, скуйовджене волосся виглядало ще неохайнішим після битви, а на рукавах одягу досі залишилися темні плями засохлої крові. Перевертень мовчки точила кігті металевим ножем. Різкий звук леза зі свистом порушив тишу корабля. Леон сидів трохи далі, підтягнувши ноги до себе й нервово малював пальцем символи на підлозі, хоча жоден із них ніколи так і не завершував. Поруч із ним мовчки розташувався Джеймс. Шарлотта стояла біля навігаційної панелі. Дівчинка невідривно дивилася у вікно, туди, де серед безмежної темряви ледь помітно сяяло Серце галактики. Колись воно було центром усього світу. Тепер же воно нагадувало далеку примару.
- Ми не можемо вічно ховатися. - Нарешті мовила Кейсі. Ніхто їй не відповів.
- Імперія вже шукає нас. - Продовжила жінка, стискаючи ножа ще сильніше. - Вони знають, що ми вижили.
- І що з того? Ми теж знаємо, що вони на нас полюють. - Спокійно відповіла Шеріз, навіть не обернувшись.
- Тоді чому ми просто летимо невідомо куди? - У голосі Кейсі мимоволі прозвучало роздратування і втома.
- Бо зараз у нас немає бази. - Озвався Джеймс. - Немає армії. І майже немає ресурсів.
- Але в нас є уламки. - Тихо нагадала Шарлотта. Після цих слів усі мимоволі перевели погляди на невеликий контейнер біля стіни. Всередині нього лежали фрагменти кристалу. Навіть крізь захисне скло вони випромінювали приємне срібне сяйво. Проте останнім часом воно чомусь стало сильнішим і неспокійнішим.
- Ви теж це помітили? - Раптом тихо запитав Леон.
- Що саме? - Підняла голову Кейсі. Хлопець невпевнено подивився на уламки.
- Вони… ніби рухаються.
У кімнаті стало тихо. Шарлотта повільно підійшла ближче до контейнера і завмерла, бо Леон мав рацію. Це відбувалося непомітно й майже невловимо, але шматки кристалу насправді тремтіли, намагаючись дотягнутися один одного. У цей момент двері до сусіднього відсіку різко відчинилися. Октавіан зайшов у приміщення настільки швидко, що всі одразу зрозуміли - щось сталося. Його зазвичай спокійне обличчя тепер виглядало напруженим. Темне волосся безладно спадало на очі, а сам він дихав трохи важче, ніж зазвичай.
- Октавіане? -  Насупилася Шеріз. Чоловік не відповів одразу, а лише цілеспрямовано підійшов до оглядового скла й подивився на далеке світло Серця галактики.
- Воно почалося. - Тихо сказав він.
По спині Шарлотти пробіг холод.
- Що саме? - Пошепки запитав Джеймс.
Октавіан повернувся до них, і вперше за весь час у його погляді з’явився справжній страх.
- Наближається день резонансу. Той самий день, коли світ розколовся на дві частини - добро і зло.
Тиша стала ще важчою.
- Я бачив це. - Впевнено продовжив чоловік. - Кілька хвилин тому.
- Майбутнє? - Запитала Шеріз.
Він заперечено похитав головою.
- Я бачив минуле й те, що сталося тоді. 

Після цих слів навіть Кейсі завмерла. Усі в галактиці знали цю дату. День, коли тисячоліття тому кристал розділився на кілька частин. День, після якого світ занурився в хаос. 

- І що? - Напружено спитала перевертень. - Це просто дата.
- Ні. - Відповів Октавіан.
Він м'яко підійшов до контейнера з уламками. Світло кристалів раптом стало яскравішим.
- Центральна частина кристалу… прокидається.
Усі мовчали.
- У Серці галактики щось починає формуватися. - Продовжив чоловік. - Здається, сам кристал намагається зібрати себе назад.
Шарлотта відчула, як її серце стислося.
- Ти впевнений?
- Я бачив це. Простір навколо Серця змінюється. Там виникає аномалія і вона стає сильнішою з кожною годиною.
- Значить, інші уламки теж це відчувають. - Зрозумів Джеймс.
- Так. - Кивнув Октавіан. - А це означає…
- Що Арахна теж туди полетить. - Закінчила за нього Шеріз.
- І імперія теж. - Додав Леон. Метелик мовчки кивнув. За вікном повільно пропливали уламки старих кораблів та астероїдів, а десь далеко в темряві холодно сяяло Серце галактики, ніби вже чекало на них.
- Якщо ми нічого не зробимо… - Зрозуміла Шарлотта. - Хтось із них використає кристал.

Дівчинка замислено подивилася на уламки. Світіння всередині контейнера тепер пульсувало майже як живе.
- Ми маємо полетіти туди. - Твердо вирішила вона.
Кейсі різко підняла голову.
- Летіти просто в центр війни?
- Якщо ми цього не зробимо, війна ніколи не закінчиться.
Шеріз уважно поглянула на неї. У темних очах воїтельки майнуло щось дивне. Вперше за довгий час вона побачила в Шарлотті не просто дитину.
- Тоді ми летимо до Серця галактики. - Оголосив Октавіан. І в цю секунду, десь далеко в глибині космосу слабко спалахнуло щось на перший погляд непомітне. Але вміст контейнеру одразу ж відповів на це світловим імпульсом.