23 Розділ

    Лабораторії організації розташовувалися глибоко під основними рівнями імперського комплексу, там, куди ніколи не проникало денне світло. Тут не було великих вікон чи відкритих просторів - лише нескінченні коридори зі скла й металу, стерильні приміщення та холодне освітлення ламп, під яким навіть людська шкіра здавалася неприродно блідою. Саме сюди й доставили уламок кристалу. Той самий уламок, який Арден передав організації після повернення з резиденції Арахни. Тепер він лежав у центрі головної дослідницької зали, всередині прозорої капсули, оточений десятками голографічних панелей та сканерів. Глибоко всередині каменя пульсувало сріблясте світло, і від цього здавалося, ніби він був живим. У приміщенні стояла неприродна тиша. Навіть працівники тут говорили пошепки. Сіріус Спаркс стояв просто перед капсулою, а його різнокольорові очі уважно стежили за потоками даних, що безперервно виникали перед ним. Наразі він був цілковито зосереджений на своїй роботі, і ніщо не могло йому завадити у дослідженні. Його тонкі пальці швидко рухалися над голограмами, змінюючи параметри сканування. Позаду нього стояли Грейсон, Намікі та Арден. Грейсон, як завжди, виглядав бездоганно спокійним. Його довге чорно-сіро-біле волосся спадало вздовж темного костюма, а холодні блакитні очі безвідривно дивилися на уламок. Намікі сперся плечем об стіну, ліниво крутячи між пальцями своє довге пасмо синього волосся. Однак уважні, фіолетово-сині очі видавав, що він теж напружений. Арден стояв трохи осторонь, мовчазний, втомлений і на диво відсторонений після всього, що сталося останніми днями. Сіріус різко збільшив одну з проєкцій. Повітря над столом заповнилося срібними символами, старими текстами й схемами енергетичних потоків.
- Це… дивно. - Нарешті тихо промовив чоловік.
- Що саме? - Поцікавився у нього Грейсон. Той відповів не одразу, ніби обдумуючи, що саме слід сказати. Його погляд залишався прикутим до даних.
- Кристал не просто так накопичує енергію. Він… реагує на емоції та думки. На щось, що неможливо пояснити звичайною фізикою.
Намікі хмикнув.
- Магія. Яке важливе слово для науковця.
- Я серйозно. - Відрізав Сіріус. - Тут є структура, якої не повинно існувати.
Він кількома рухами відкрив нову проєкцію. Над столом одразу з’явилися дивні хвилі темної енергії. Вони були чимось схожі на павутину.
- Я знайшов повторюваний сигнал. - Продовжив член організації. - Він виникає щоразу, коли кристал реагує на негативні емоції.
Арден ледь помітно напружився.
- Які саме?
- Гнів, відчай, бажання помсти або страх втрати. Загалом будь-що, що підходить на цю категорію.
У лабораторії зненацька стало дуже тихо. Сіріус повільно перевів погляд на інших.
- Я думаю… існує інший рівень реальності.
Намікі здивовано підняв брову.
- Звучить як початок якоїсь старовинної легенди.
- Можливо, легенди й були правдою. - Тихо сказав чоловік і торкнувся панелі. Над лабораторією раптом розгорнулася стара голограма. Це було зображення сотні метеликів з темно-фіолетовими крилами і жіночої постаті посеред нескінченної ночі. Шар із сріблястих даних навколо неї нагадував тонку павутину. Арден різко завмер. Навіть крізь нечітку проєкцію він упізнав її. Богиню, про яку читав у казках ще коли був малим.
- Це… - Почав Намікі, придивившись до голограми.
- Богиня пітьми. - Закінчив Сіріус. - Селена. 

І це ім’я прозвучало майже неприродно серед стерильної тиші лабораторії.
- Уламок містить частину інформації про неї. - Продовжив член організації. - І про так званий світ духів.
Чоловік швидко відкрив нові записи.
- Схоже, після розколу кристалу виник окремий вимір. Простір, пов’язаний із емоціями живих істот. Саме звідти Селена й спостерігає за світом людей.
Намікі вже не усміхався.
- І що вона робить?
Сіріус на мить глянув на зображення метеликів.
- Селена відчуває тих, хто переживає сильний біль. - Особливо ненависть і бажання помсти. Потім вона посилає до них своїх… посередників.

- Метеликів. - Докинув Арден.
- Саме так.
Чоловік збільшив одну зі схем. На ній темна енергія тягнулася від людей до сяйливих метеликів.
- Вони укладають угоду. Людина отримує силу. Однак після смерті її душа переходить у світ Селени.
- І стає новим метеликом? - Здогадався Грейсон.
- Саме так.
Усі мовчали. Світло кристалу тихо мерехтіло між ними.
- Тобто всі метелики… - Висловив свою думку Намікі. - Це буквально мертві люди?
- Не зовсім. - Відповів Сіріус. - Швидше… залишки їхньої свідомості. Провідники між світами.
Арден відчув дивне напруження в грудях. Перед очима раптом знову промайнув образ Арахни, її рожеві очі, срібна павутина і той дивний зв’язок між ними.
- Якщо це правда… - Повільно сказав Грейсон. - Значить, Селена створює цілу армію через людські страждання.
- Можливо. - Кивнув член організації. - І що більше війни у світі, то сильнішою вона стає.
У лабораторії повисла важка тиша. Всі чудово розуміли, що це означає. Намікі першим порушив гнітючу мовчанку.
- То чому б нам не використати це?
Сіріус мимоволі насупився.
- У якому сенсі?
- Якщо Селена реагує на емоції… можливо, її можна виманити на контакт. Або змусити укласти угоду з кимось потрібним нам.
Арден різко перевів на нього погляд.
- Ти хочеш свідомо створити нового метелика?
Юнак байдуже знизав плечима.
- Ми воюємо. У війні використовують усе.
- Це може бути небезпечно. - Відказав член організації. - Ми майже нічого не знаємо про саму Селену.
- Але знаємо достатньо, щоб зрозуміти одну річ. - Підсумав Грейсон.
Усі відразу ж подивилися на нього. Його блакитні очі холодно зблиснули у світлі кристалу.
- Поки існує світ духів… Війна ніколи не закінчиться.
Світло уламка раптом стало яскравішим, і на мить всім здалося, ніби всередині срібного сяйва майнули десятки темних крил.