22 Розділ

     У головному залі для нарад метеликів було людно. Дехто лагодив зброю після останньої вилазки, хтось сперечався над картою старих секторів, а кілька молодших членів общини сиділи неподалік генератора й тихо обговорювали новини, які встигли перехопити з імперських каналів зв’язку. У повітрі стояв запах гарячого металу, пилу та чаю з гірських трав, який Октавіан саме поставив грітися на невеличкій плитці. Минуло кілька днів після бою на планеті храмів, і напруга, яка спочатку висіла над усіма, почала поступово відступати. Навіть Кейсі, котра зазвичай першою чекала небезпеки, тепер виглядала спокійнішою. Жінка сиділа на краю старого стільця, недбало крутячи між пальцями металевий ніж, тоді як Шеріз стояла поруч із центральним столом і уважно переглядала карту секторів. Її довге темне волосся блискучим водоспадом спадало вздовж спини, а світло ламп ковзало по чорному плащу та срібних елементах готичного меча, закріпленого за поясом.
- Якщо ми вирушимо через зовнішній сектор, - сказала вона. - То зможемо дістатися наступної системи приблизно за три дні.
- За умови, що корабель Шеріз не розвалиться дорогою. Він же такий старезний. - Фиркнув Леон.
- Мій корабель хоча б літає. - Відрізала жінка, навіть не глянувши на нього. - На відміну від того металобрухту, який ти називаєш технікою.
Шарлотта тихо засміялася, сидячи поруч із Джеймсом на підлозі. В руках дівчинка крутила невеличкий уламок кристалу, що світився м'яким, сріблястим кольором. Останнім часом вона все частіше задумливо дивилася на нього, наче силкувалася згадати щось, про що колись давно забула. Леон сидів трохи далі від усіх, притулившись спиною до стіни. Його блідо-рожеве волосся було злегка розпатланим, а чорна маска приховувала половину обличчя. Хлопець мовчки малював пальцем символи на металевій поверхні, і тонкі лінії оживали сяйвом під кожним дотиком. Октавіан тим часом переглядав старі записи про уламки кристалу. Його рухи, як завжди, залишалися розміреними та плавними, ніби навіть час поруч із ним починав текти повільніше.
- Мені не подобається те, що Арахна вже має стільки уламків. - Пробурмотів він, не відриваючи погляду від голограми. - Якщо вона знайде ще кілька…
- То ми заберемо їх назад. - Перебила його Кейсі.
- Не все так просто.
- А коли в нас хоч щось було просто? - Гірко усміхнувся чоловік. У цю мить база виглядала цілком звичайною, такою ж, як і завжди. Попри втому, постійний страх і нескінченні війни, тут усе ще залишалося щось людське. Хтось сміявся, хтось сперечався, хтось весело гомонів, і саме це, мабуть, і утримувало їх разом увесь цей час. Саме тому перший вибух прозвучав настільки страшно й неочікувано. Земля під ногами здригнулася так раптово, що кілька ламп згасли, а зі стелі посипався пил. Розмови обірвалися. Шарлотта різко підняла голову. Десь далеко в тунелях пролунав гучний гуркіт, від якого металеві конструкції почали глухо вібрувати.
- Що це було? - Ледь чутно промовив Джеймс. Ніхто не встиг йому відповісти. Другий удар видався значно сильнішим. Спершу моргнуло світло, а потім базою прокотилася різка й пронизлива сирена. Усі миттєво завмерли. І саме тоді один із вартових буквально влетів до зали. Його обличчя було блідим від жаху.
- Імперія! - Видихнув він. - Імперські кораблі на поверхні!
Кілька секунд ніхто навіть не рухався, бо почуте просто не вкладалося в голові.
- Це неможливо… - Прошепотів хтось із молодших метеликів. А потім базу струсонув новий вибух. У дальньому коридорі щось обвалилося, і повітря миттєво заповнив гуркіт металу та крики. Шеріз різко вихопила меч.
- Усім зайняти позиції! - Її голос миттєво прорізав паніку довкола, що піднялася. - Швидко!
Все довкола поринуло в хаос. Метелики кинулися до зброї: одні побігли до аварійних шлюзів, а інші - до ангарів, намагаючись підготувати кораблі до відльоту. Сирена продовжувала вити над головою, змішуючись із звуками вибухів, які ставали дедалі потужнішими. Імперія безжально атакувала. З верхніх рівнів уже сипався пісок, а старі тунелі почали руйнуватися просто на очах. Червоне світло аварійних ламп ковзало стінами, перетворюючи шахти на щось схоже на палаючий лабіринт. Всередину прорвалися перші солдати. Їхня темна броня блищала серед диму, а лазерні постріли розривали темряву яскравими спалахами. Шеріз стрімко рвонула вперед. Водночас кілька металевих балок відірвалися від стелі, врізавшись у ворогів. Її меч залишив у повітрі яскраво-багряні дуги, коли жінка пробігла між солдатами. Кейсі в напівзвірячій формі буквально увірвалася в натовп імперських воїнів, роздираючи броню кігтями, тоді як Октавіан спотворював час навколо себе, змушуючи постріли зависати в повітрі на кілька секунд. Леон малював символи просто на стінах тунелів, і ті оживали величезними чорними ланцюгами, що збивали ворогів з ніг. Але імперських солдатів виявилося надто багато. Вони прибували хвиля за хвилею, тож дуже скоро стало зрозуміло, що втримати базу просто неможливо. Один із тунелів обвалився просто під час бою, поховавши під уламками кількох метеликів. Десь неподалік пролунав чийсь крик, який майже одразу заглушив новий вибух. Шарлотта налякано завмерла посеред цього хаосу, не в змозі відвести погляду від руйнування навколо. Ще кілька хвилин тому тут хтось сміявся, а тепер усе навколо перетворювалося на руїни. Джеймс рішуче схопив сестру за руку.

- Шарлотто, треба бігти!
Дівчинка здригнулася й кивнула. Навколо вже почало падати каміння. Стеля тріщала під натиском орди.
- Відступаємо до ангарів! - Крикнула Шеріз. Метелики стали відходити крізь аварійні тунелі, прикриваючи один одного від ударів. Проте до кораблів, на жаль, дісталися далеко не всі. Коли останній зореліт нарешті відірвався від поверхні планети, шахти повністю впали додолу. Кораблі втікали у темряву космосу, без жодних сумнівів розтинаючи його простори. А в ту мить Шарлотта і Джеймс мовчки дивилися у вікно, на полум’я і місце, яке ще кілька хвилин тому було їхнім домом.