21 Розділ

    Усередині штабу організації панувала неприродна мовчанка. Не та звичайна тиша нічної зміни, коли в коридорах стає менше кроків, а голограми переходять у приглушений режим. Ні. Ця тиша видалася іншою - важчою, напруженішою, схожою на мить перед бурею, коли навіть саме повітря завмирає в очікуванні удару. На нижніх рівнях бази, де розташовувалися центри спостереження та аналітики, десятки моніторів безперервно відображали зоряні карти, сигнали кораблів та мерехтливі лінії координат. Світло від екранів ковзало обличчями працівників, роблячи їх схожими на примар серед холодного металу й синього сяйва. І саме сюди, до головного аналітичного залу, швидким кроком увійшов Арден Хотчкіс. Його темний плащ ледь сколихнулася за спиною, коли автоматичні двері з гупанням зачинилися. Скуйовджене чорне волосся спадало на карі очі, що стомлено ковзали по численних голограмах. Він майже не спав. Після сну… чи того, чим насправді була їхня розмова з Арахною, у голові досі залишалося дивне відлуння її голосу. Тонка срібна нитка між ними все ще існувала, і це дратувало його сильніше, ніж хотілося визнавати.
- Ардене.
Грейсон Сент-Джон уже чекав на нього біля центрального столу. Постать керівника, як і завжди, виглядала бездоганно спокійною серед хаосу інформаційних потоків. Довге волосся спадало на плечі рівними пасмами, а блакитні очі уважно спостерігали за агентом крізь тонкі окуляри на срібному ланцюжку. Поруч стояли Намікі Фьорд та Сіріус Спаркс. Намікі ліниво крутив між пальцями голографічний стилус, а Сіріус же, навпаки, виглядав вкрай напруженим. Його різнокольорові очі - одне золотаве, а інше - блакитне, невідривно дивилися на карту секторів.
- Є щось нове? - Запитав Грейсон.
Арден мовчав кілька секунд. Срібна нитка в його голові злегка натягнулася. Чоловік майже почув у собі тихий голос Арахни. "Скажи їм." Агент зітхнув.
- Я встановив маячок лазером на плащі однієї з метеликів. - Нарешті промовив він. У кімнаті миттєво стало тихіше. Сіріус зацікавлено підняв голову.
- Ти серйозно?
- Я перевірив сигнал сьогодні вранці. - Холодно повідомив Арден. - Він стабільний.
Сіріус рвучко підійшов ближче до голограми.
- Тоді чого ми чекаємо? Відстежуйте координати.

Аналітики одразу ж почали працювати швидше. Над столом спалахнули десятки нових вікон, а серед них поступово з’явилася карта далеких секторів галактики. Світлові лінії рухалися хаотично, перебудовуючись щосекунди. Пошук тривав. Хотчкіс мовчки спостерігав за цим, і десь глибоко всередині відчував дивне важке відчуття, ніби щойно зробив щось неправильне. Але тепер уже було пізно зупинятися. Раптом один із операторів різко випрямився.
- Є збіг координат!
Усі погляди відразу ж звернулися до центральної голограми. Посеред проекції з'явилася темна, кам’яна планета. Навколо неї повільно оберталися уламки старих супутників, а сама її поверхня була вкрита глибокими тріщинами та інієм.
- Невідома покинута планета шахтного типу. - Повідомив оператор. - Сектор зв’язку нестабільний. Через аномалії сигнал майже не проходить.
- Ідеальне місце для схованки. - Зауважив Намікі.
Грейсон задоволено усміхнувся.
- Нарешті.
Арден мимоволі відчув, як холод проходить уздовж спини. Бо в цю мить агент раптом чітко усвідомив: тепер імперія знає все. Його шеф повернувся до аналітиків.
- Підготуйте повний звіт для імператорського флоту.
- Ви справді хочете відразу почати наступ? - Запитав один із офіцерів.
- Ні. - Спокійно відповів керівник. - Я просто хочу стерти їх із лиця галактики до того, як вони встигнуть втекти. - Його голос залишався рівним та незворушним, і саме це й робило сказані слова ще жорсткішими. Намікі дзвінко засміявся.
- Бідолашні метелики навіть не підозрюють, що вже програли.
Арден відвернувся. Йому раптом стало важко дивитися на карту планети. Десь там зараз перебували Шеріз та Сігурні. Люди, яких він бачив лише кілька разів… але які тепер несподівано перестали здаватися просто мішенями. Срібна нитка в голові ледь помітно ворухнулася, наче Арахна відчула це. За кілька годин інформація вже дісталася верхніх рівнів імперії. 

                                           ***

    Імператорський палац височів над столицею, мов окремий шматок, сплавлений зі скла та чорного металу. Його вежі губилися десь у хмарах, а величезні енергетичні кільця мерехтіли холодним світлом. Тут усе виглядало величним, загрозливим і надто далеким від звичайних людей. У головному залі було темно, лише довгі вертикальні вікна пропускали тьмяне світло далекої зорі. Посеред зали стояв імператор. Його обличчя залишалося в тіні, а темний плащ спускався важкими складками аж до самісінької підлоги. Перед ним у повітрі світилася голограма кам’яної планети. Поруч стояли генерали флоту та члени вищої ради.
- Отже… ми їх знайшли. - Задумливо промовив імператор. Його голос пролунав спокійно й невимушено, але від цього спокою по спинах всіх присутніх пройшовся холод.
- Так, ваша величносте. - Вклонився один із офіцерів. - Організація підтвердила координати бази метеликів.
Правитель кілька секунд мовчки дивився на планету.
- Скільки у них кораблів?
- За попередніми даними, у них невелика армія. Але серед метеликів є носії небезпечних сил.
- Не має значення.
Чоловік владно підняв руку. Голограма планети враз збільшилася.
- Вони занадто довго заважали імперії. Занадто довго збирали уламки. І тепер вони становлять загрозу рівновазі мого світу.
Останнє слово прозвучало майже іронічно.
- Я наказую негайно розпочати повномасштабний наступ.
У залі стало абсолютно тихо.
- Знищіть базу. Захопіть уламки кристалу. Усіх, хто чинитиме опір, ліквідуйте.
Генерали мовчки схилили голови. І невдовзі, десь далеко в космосі вже почали свій шлях перші імперські кораблі. Тепер вони були схожими на хижаків, які поволі прокидалися перед полюванням. І ніхто з метеликів ще не знав, що буря летить просто до них.