20 Розділ

     Навіть у години, коли більшість секторів імперських міст занурювалися у штучну ніч, у штабі організації все одно продовжували працювати системи аналізу. Тут яскраво сяяли лампи й лунали приглушені кроки людей, які вже давно звикли до роботи без нормального відпочинку. Глибоко під землею, серед холодних металевих коридорів і безкінечних рядів серверів, починався величезний механізм. Саме сюди Арден Хотчкіс і повернувся після своєї місії. Довгий коридор зустрів його звичним білим світлом. Каблуки уклали по підлозі рівно й тихо. Арден ішов спокійно, але всередині досі відчував дивне виснаження після резиденції Арахни. Здавалося, ніби частина його свідомості так і залишилася десь там - серед срібної павутини, рожевого світла та її голосу, який тепер час від часу повертався у його думки. Чоловік щосили намагався не думати про це. Але не виходило. Двері конференц-зали відчинилися майже автоматично. Всередині на нього вже чекали інші члени організації. Велике приміщення потопало в холодному синьому мариві голограм. У центрі столу повільно оберталася модель зоряної системи, а над нею мерехтіли десятки інформаційних вікон. Грейсон Сент-Джон стояв біля панорамного екрана, як завжди рівний, стрункий та бездоганний. Довге волосся спадало йому на плечі м’якими пасмами, а окуляри на тонкому ланцюжку вкотре відблискували у світінні моніторів. Чорні рукавички вміло приховували руки, складені за спиною. Блакитні очі шефа спокійно зупинилися на Арденові.
- Отже, ти таки повернувся, Ардене.
Агент мовчки підійшов до столу й поклав невеликий контейнер із уламком кристалу. Кімнату миттєво наповнило м’яке срібне світло. Навіть крізь захисне скло цей шматок каменю виглядав майже живим, адже тріщини всередині нього мерехтіли так, немов там повільно текла зоряна енергія. Намікі тихо присвиснув. Його коротке синя шевелюра злегка сколихнулася, коли член організації нахилився ближче до контейнера. Довга сережка з перлин ледь хитнулася в такт швидкого руху.
- Вражає.
Сіріус Спаркс примружив свої різнокольорові очі. Жовте й блакитне світло зіниць дивно відбилося у поверхні кристала.
- І ти справді забрав це в Арахни живим? - Скептично запитав він. Арден лише знизав плечима.
- Як бачиш.
Грейсон рішуче підійшов ближче. Його погляд затримався на уламку дещо довше, ніж зазвичай. Вперше за довгий час на обличчі керівника з’явилося щось схоже на задоволення.
- Чудова робота, Ардене.
У залі стало дуже тихо. Навіть Намікі здивовано глипнув на шефа. Той рідко когось хвалив. Особливо ж відкрито, при всіх.
- Здається, ми недооцінювали тебе. - Рівним тоном продовжив Грейсон. - Проникнути в резиденцію Арахни й повернутися з уламком… Це більше, ніж ми очікували.
Чоловік коротко кивнув, хоча всередині відчув неприємний укол. Бо слова керівника прозвучали неправильно, ніби якась брехня. Він не здобув уламок. Арахна сама дозволила йому його забрати. Ця думка неприємним осадом осіла на самому дні роздумів. Хотчкісу не подобалося відчувати себе пішаком у чужій грі. Особливо ж у її грі.
- Ми негайно почнемо дослідження. - Продовжив шеф. - Якщо імперія навчиться використовувати силу кристалу раніше за Арахну…
Він не договорив, бо в цьому не було потреби. Усі й так розуміли продовження. Арден відчув, як всередині нього здригнулося щось невловиме й тендітне, схоже на срібну нитку. І десь дуже далеко на глибині своєї свідомості чоловік раптом почув чужий, тихий смішок. Агент завмер лише на секунду, тому ніхто цього не помітив.
- Ти виглядаєш виснаженим. - Раптом зауважив Намікі. - Арахна добре тебе потріпала?
Арден криво всміхнувся.
- Можна й так сказати.
Але чоловік не сказав головного. Не розповів про гіпноз, про той дивний зв’язок, про її очі й дитину в рятувальній капсулі серед уламків корабля. Він навіть сам не знав, чому вирішив промовчати. Засідання тривало ще майже годину. Вони обговорювали кристал, можливості його використання, переміщення метеликів і подальші плани імперії. Хотчкіс слухав їх лише частково, бо його думки поволі розчинялися у вечірній втомі. Коли агент нарешті залишив залу, база вже занурилася у цілковиту тишу. Лише холодне сяйво ламп плавно ковзало металевими стінами коридорів. Кімната агента виявилася маленькою, акуратною та мінімалістичною. Тут майже не існувало нічого особистого - тільки вузьке ліжко, стіл із голографічним екраном і панорамне темне вікно, за яким виднілися нижні рівні імперського міста. Арден важко опустився на край постелі. Пальці мимоволі легко торкнулися скроні. Відлуння павучої сили все ще жило у нього в тілі. Чоловік заплющив очі лише на мить, і сам не помітив, як заснув. Спочатку перед його очима запанувала глибока й м'яка темрява. А потім - промайнув сріблястий відблиск павутини. Агент різко зупинився посеред величезного простору. Він одразу зрозумів, де саме знаходиться, хоча це й було просто звичайним сном. Навколо висіли тонкі нитки павутини, що тягнулися в безмежну темряву, а десь високо над головою мерехтіли рожеві вогні, схожі на далекі зорі. Атмосфера тут була дивна та нереальна.

- Довго ж ти засинаєш.
Її голос пролунав майже звідусіль одночасно. Арден поволі підняв голову. Арахна сиділа на срібній павутині високо над ним, без шолома й без броні, в одному тонкому, рожевому вбранні, що нагадувало мереживне павутиння. Її біляве волосся спадало вниз довгими хвилями, а сріблясто-білі зіниці дивилися прямо на нього.
- Це сон? - Тихо запитав у неї чоловік.
- Частково.
Жінка плавно спустилася нижче. Це сталося майже безшумно, наче вона стала справжнім павуком.
- Наш зв’язок ще нестабільний. - Спокійно промовила павучиха. - Але цього вистачає, щоб поговорити.
Агент мовчав. Він не хотів визнавати, наскільки дивним є те, що його заспокоює її присутність. Це дратувало. Арахна зупинилася просто перед ним.
- Ти добре впорався сьогодні.
- Ти сама віддала мені уламок.
На її губах з’явилася тонка усмішка.
- Саме тому ти й впорався.
Арден невдоволено відвернувся.
- Чого ти хочеш?
Рожеве світло в її очах стало трохи яскравішим.
- Розкажи їм про мітку.
Чоловік завмер.
- Яку ще мітку?
Жінка тихо засміялася.
- Не прикидайся. - М’яко сказала вона. - Ти залишив маячок на плащі Шеріз.