17 Розділ

    Штаб організації ніколи не спав. Навіть у найпізніші години коридорами рухалися люди в темній формі, а десь у глибині комплексу продовжували працювати сервери. Але цього разу в будівлі панувала особлива напруга, ніби сама база знала, що щось змінилося. Арден Хотчкіс неспішно йшов довгим коридором. Темний офіційний костюм ідеально сидів на його високій постаті, чорне волосся трохи спадало на очі, а срібні каблучки тихо дзеленькали одна об одну, коли він робив рухи рукою. Червонувато-карі очі холодно відбивали світло ламп. Коридор видався майже порожнім, проте подекуди його заповнювали андроїди, що стояли вздовж стін, схожі на безмовні статуї. Арден зупинився біля великих дверей із чорного металу. Сканер одразу спалахнув синім.
- Ідентифікацію підтверджено.
Двері беззвучно відчинилися. Кабінет Грейсона Сент-Джона нагадував радше приватну бібліотеку якогось аристократа, ніж офіс однієї з найнебезпечніших людей імперії. Темні полиці зі старими книгами здіймалися до самісінької білої стелі. Між ними світилися голографічні екрани.  Сам Грейсон сидів за столом. Його довге чорно-сіро-біле волосся спадало на плечі, повністю ховаючи їх. Тонкий ланцюжок на окулярах блищав у холодному світлі голограм, а чорні рукавички приховували руки. Бездоганний вишуканий костюм робив його схожим не на вченого чи військового, а на якогось шляхетного лорда зі старих легенд. Коли член організації зайшов досередини, він навіть не обернувся.
- Ти запізнився на три хвилини, Ардене.
Чоловік спокійно зачинив за собою двері.
- Ви викликали мене не для того, щоб обговорювати мою пунктуальність.
На губах Грейсона з’явилася неприємна усмішка.
- Мені не подобається те, що ти останнім часом перестав підкорятися наказам.
Хотчкіс промовчав. Кілька секунд у кабінеті було чутно лише далекий шум систем. Потім керівник нарешті повернувся. Його блакитні очі були неймовірно серйозними.
- Арахні вдалося забрати уламок у метеликів.
Арден ледь звузив очі.
- Це вже підтверджено?
- Так.
Грейсон підійшов до столу й одним рухом активував голограму. У повітрі одразу з’явилося зображення резиденції жінки-павука. Гігантський кришталевий хмарочос сяяв посеред космічного міста, немов уламок зорі.
- Наші агенти втратили слід майже одразу після тієї операції на планеті храмів. - Сказав чоловік. - Але уламок точно перебуває десь усередині цієї будівлі.
Член організації мовчки подивився на зображення офісної будівлі.
- І що ви хочете від мене?
Керівник, не вагаючись, зняв окуляри, щоб протерти їх.
- Проникни в резиденцію Арахни.
На мить стало дуже тихо. Навіть для Хотчкіса це прозвучало неабияк небезпечно.
- Сам?
- Сам.
- Та ви жартуєте.
- Ні.
Грейсон знову вдягнув окуляри.
- Велика група швидко приверне увагу. Арахна одразу помітить вторгнення.
Арден категорично схрестив руки на грудях.
- А мене вона не помітить?
Шеф тонко усміхнувся.
- Ти один із найкращих агентів організації.
- Це зараз була спроба мотивації?
- Це просто факт.
Чоловік гмикнув, хоча всередині вже почав відчувати знайоме напруження. Арахна. Навіть серед організації її ім’я вимовляли обережно, бо вона не була звичайним черговим ворогом імперії. Ця жінка здавалася чимось значно більшим. Керівник уважно подивився на нього.
- Ти маєш знайти цей уламок.
- І принести його вам?
- Якщо буде така можливість.
Член організації підняв погляд.
- А якщо ні?
На кілька секунд у кабінеті стало дуже тихо.
- Тоді знищ його.
Хотчкіс завмер.
- Ви хочете, щоб я знищив уламок кристалу?
- Я просто хочу, щоб він не дістався Арахні. - Голос Грейсона пролунав спокійно, але твердо. 

- Ти ж бачив, що відбувається навколо неї. - Продовжив він. - Її армія зростає щодня. Королівства добровільно переходять під її контроль. Люди починають вірити, що вона може врятувати галактику.
Арден мовчав.
- А тепер уяви, що станеться, якщо вона збере кристал і вирішить скористатися його силою на власну користь.
За вікнами кабінету зблиснула реклама імперії. Місто сяяло мільйонами вогнів. 

- Вона легко стане небезпечнішою за нашого імператора і переможе його. - Додав шеф. Хотчкіс поволі опустив погляд.
- Тобто, ви боїтеся її.
Керівник усміхнувся сумно і майже втомлено.
- Розумні люди завжди бояться тих, хто вважає себе рятівником світу.
Тиша знову зависла між ними. Потім член організації повільно видихнув.
- Коли мій виліт?
- Через дві години.
- Як мило. Значить, ви навіть часу не дасте мені на підготовку?
Замість відповіді, Грейсон простягнув йому невеликий пристрій.
- Це ключ доступу до внутрішніх систем резиденції. Ми отримали його від одного з агентів багато років тому.
Арден взяв пристрій.
- І він усе ще працює?
- Сподіваюся. Повертайся живим, Ардене.
Той уже попрямував до дверей.
- Постараюся.
Але коли двері зачинилися, вкотре за весь вечір у його очах з’явилася тривога. Космопорт імперії сяяв у темряві, мов окреме місто. Десятки кораблів безперервно здіймалися в небо й зникали серед хмар. Арден мовчки підійшов до свого апарату. Він був невеличкий, хоч і швидкісний. Гладкий корпус відбивав неонові вогні космопорту. Чоловік швидко піднявся всередину, і двері одразу ж зачинилися за його спиною. У кабіні виявилося повністю тихо, лише система панелей м’яко світилася синім кольором. Хотчкіс сів у крісло пілота й на кілька секунд просто заплющив очі. А тоді швидко ввів потрібні координати. Загуркотіли двигуни. Ракета плавно піднялася над платформою, і вже за кілька секунд нетерпляче вирвалася в темне небо. Місто стрімко тануло позаду. Неонові вогні ставали все меншими, поки остаточно не злилися в одну світлу пляму. Попереду простягнувся самий лише нескіченний простір космосу. Імперієць мовчки дивився у вікно, на далекі зорі, планети й темряву між ними. І чомусь уперше за дуже довгий час відчував дивне хвилювання перед місією.