16 Розділ

    Планета мертвих храмів зустріла їх надзвичайною тишею. Корабель метеликів ривком прорізав густі сірі хмари, і під ним розстелилася нескінченна кам’яна пустка. Там не було жодних океанів, лісів або міст, лише самотні старовинні руїни. Величезні білі споруди, наполовину поховані під пилом часу, тягнулися до самого горизонту, немов кістки давно вимерлого світу. Колись тут кипіло життя. Тепер же це місце нагадувало гігантський мавзолей. Шарлотта мовчки дивилася у вікно. У бірюзових райдужках дівчинки відбивалися силуети храмів, а всередині наростав дивний неспокій. Щось невидиме вело її вперед, углиб таємничих палаців і кликало за собою.
- Мені тут не подобається. - Тихо зауважив Джеймс. Його голос майже загубився в гулі двигунів. Кейсі сиділа навпроти, рішуче схрестивши руки. Її золотаві очі уважно стежили за сканерами.
- Це нормально. - Буркнула вона. - Після війни більшість планет стали саме такими.
Леон, який розташувався просто на підлозі біля стіни, криво усміхнувся.
- Дуже підбадьорливо.
Шеріз стояла біля кабіни пілота. Довгий чорний плащ жінки ледь коливався від потоків повітря, а рука спокійно лежала на руків’ї готичного меча.
- Ми майже на місці.
Октавіан мовчки дивився вперед. Його обличчя залишалося спокійним, але Шарлотта помітила ту саму напруженість у його погляді. Він хвилювався, і це лякало сильніше за все інше. Ракета нарешті почала робити посадку. Крізь хмари поволі проступили обриси храму, що виглядав неймовірно величним для невиразної сірості й темряви цього світу. Білосніжні колони здіймалися високо до небес, а між ними звивалися тріщини, наповнені дивним срібним світлом. Частина даху давно обвалилася, і тепер просто над храмом стало видно безкрайній зоряний космос.
- Ого… - Захоплено видихнув Джеймс. Навіть Кейсі на кілька секунд завмерла. Ця місцина й справді видавалася священною. Чомусь поруч із нею було дуже легко повірити у правдивість старовинних міфів про богів, що, нібито колись жили тут. Корабель легко торкнувся поверхні планети. Двері повільно відчинилися, і крижаний вітер одразу ж увірвався досередини. Люди один за одним вийшли назовні. Під ногами захрустів білий іній. Десь далеко лунав дивний металічний звук, ніби сам простір тихо співав крізь руїни. Шарлотта нервово озирнулася. Навколо неї панувала лише нескінченна безбарвна пустка.
- Тримайтеся разом. - Наказала Шеріз. - Якщо воїни Арахни вже тут, то в нас дуже мало часу.
Сігруні мовчки натягнула рукавички ще сильніше.
- Вони точно тут.
Леон здивовано підняв голову.
- Чому ти так думаєш?

Дівчина з якимсь невловимим смутком подивилася кудись у далечінь.
- Бо я відчуваю їхню присутність.
По спині Шарлотти пробіг холод. Вони рушили вперед. Дорога до храму виявилася дуже довгою. Колони здіймалися над ними, мов кам’яний ліс, а під ногами лежали уламки статуй із незрозумілими символами. Деякі з них усе ще світилися слабким білим сяйвом.
- Тут колись жили хранителі кристалу. - Задумливо промовив Октавіан. - Так було до розколу.
Дівчинка провела пальцями по старому символу на стіні. І раптом… на мить побачила яскравий спалах. Прекрасний палац, двох маленьких дівчаток і чисте світло, що раніше панувало у кімнатах цього храму. Дзвінкий дитячий сміх радісною музикою зазвучав у її вухах. "То ось як воно було тут раніше." - Подумалося їй. Вона різко відсмикнула руку.
- Шарлотто? - Стурбовано озвався Джеймс.
- Все нормально…
Але голос сестрички прозвучав якось невпевнено. Нарешті, метелики дісталися центральної зали храму. І всі разом завмерли, щойно побачили кристал, який розташувався посередині темного приміщення. Точніше… його уламок. Він висів у повітрі над стародавнім п’єдесталом, випромінюючи м’яке магічне світіння. Тріщини всередині нього нагадували маленькі галактики. Шарлотта відчула, як серце забилося швидше.
- Це він… - Прошепотіла дівчинка. Леон навіть присвиснув.
- Дивно, як його раніше не забрав хтось інший.
І саме в цю секунду храм здригнувся. Шеріз різко обернулася. 

- Усі назад!
У темряві коридорів спалахнули десятки рожевих вогнів, а потім із тіні вийшли солдати Арахни. Їхні кришталеві костюми переливалися в темряві різними кольорами. Міцні шоломи повністю приховували обличчя, а вузькі, механічні очі випромінювали яскраво-рожеве світло, таке ж, як і в самої керівниці. Воїни рухалися дуже синхронно й точно, ніби були однією істотою.
- Звичайно, куди ж без них. - Сердито процідила крізь ікла Кейсі. У руках солдатів зблиснула зброя.
- Забрати уламок. - Пролунав звідкілясь монотонний голос. Почався бій. Шеріз миттєво рвонула вперед, і її меч спалахнув темною іскрою, а хвиля телекінезу з гуркотом рознесла частину колон. Кілька людей Арахни відлетіли в стіни. Кейсі кинулася просто в натовп. Очі перевертня запалися диким жовтим вогнем, кігті розсікли броню одного з ворогів, а удар хвоста збив іншого з ніг. Леон швидко креслив руни просто в повітрі. Чорні символи оживали, перетворюючись на перепони й загострені, крижані списи. Сігурні торкнулася долонею підлоги, і частина храму буквально розсипалася в попіл. Але ворогів виявилося занадто багато. Крок за кроком, вони оточували уламок. Шеріз грізно відбила черговий удар.
- Не дайте їм підійти до кристалу!
Та було вже пізно. Один із воїнів раптом активував дивний пристрій. Примарний рожевий дим накрив усю залу. Октавіан різко зблід.
- Ні…
Його суперсила перестала працювати.
- Вони блокують наші здібності!
У цей момент двоє солдатів вже схопили уламок. Шматок кристалу мимоволі спалахнув, немовби протестуючи. Шарлотта мимоволі зробила крок вперед.
- Стійте!
Але портал вже було активовано. Повітря вибухнуло сліпучим світлом. Через секунду воїни Арахни зникли разом із вкраденим артефактом, і тоді, довкола враз запанувала гнітюча тиша. Лише понівечені частини храму з гуркотом посипалися вниз. Кейсі важко видихнула.
- Чорт…
Шеріз опустила меч. На її обличчі вперше за довгий час з’явилося справжнє розчарування. Сігурні мовчки зиркнула на те місце, де щойно лежав кристал. Леон нервово провів рукою по волоссю.
- Ми були так близько…
Шарлотта відчула дивну порожнечу всередині. Цього разу метелики втратили щось значно важливіше, ніж просто уламок. Октавіан стояв нерухомо, і його погляд був тривожнішим, ніж будь-коли.
- Це погано. - Сказав він. Шеріз поволі підняла голову.
- Наскільки?
Чоловік замислено подивився кудись у темряву храму.
- Я бачив наше майбутнє.