15 Розділ

    У самому центрі темного мегаполіса, серед нескінченних потоків неонових вогнів і гігантських закручених трас, здіймалася резиденція Арахни. Вона не була схожою на звичайний хмарочос, бо нагадувала велетенський кристал, що виріс просто посеред міста. Його прозорі стіни переливалися холодним, сріблясто-білим світлом. Всередині кришталевих конструкцій безперервно рухалися енергетичні потоки, ніби крізь саму будівлю текла рідка зоряна енергія. Хмарочос виглядав настільки високим, що його верхні поверхи губилися в хмарах. Але найстрашніше ховалося не нагорі, а під землею.

     Під містом тягнулися десятки рівнів. Лабораторії, ангари, сховища зброї і тунелі, в яких виробляли механічних солдатів для армії Арахни. Кажуть, нижні поверхи резиденції були настільки глибокими, що майже торкалися підземних океанів планети. І ніхто, крім самої керівниці та її найближчих людей, не знав, скільки ж таємниць приховувала ця будівля. 

     На найвищому поверсі панувала неприродня тиша. Крижаний вітер бився об прозорі стіни покоїв, а далеко внизу мерехтіли мільйони вогнів вечірнього міста. Покої Арахни відлунювали дивним поєднанням майбутнього і чогось старовинного. Кришталеві панелі м'яко світилися вздовж стін, стрімкі арки перепліталися з напівпрозорим металом, а підлога нагадувала дзеркало, в якому відбивалося зоряне небо. В центрі величного приміщення легко коливалися тонкі нитки павутини. Сріблясті й майже невидимі, вони тягнулися від стелі до долівки, переливаючись у сяйві столиці. Арахна сиділа біля панорамного вікна, немов королева, й дивилася на власну імперію. Її кришталевий бойовий костюм відбивав зображення так, наче був створений із рідкого скла. Енергетичні лінії пульсували під прозорими пластинами броні, а розкішне волосся спадало світлими хвилями до самісінької талії. Обличчя приховував білий, високотехнологічний костюм. Він здавався ідеально гладким, і тільки вузькі прорізи для очей видавали м’яке рожеве світіння. У ньому проглядалося щось механічне, холодне й нелюдське. У руці жінки повільно оберталася голограма - зображення старої карти планети Мертвих Храмів. Правителька мовчки дивилася на неї. І хоча вона сиділа нерухомо, а в повітрі все одно відчувалася чимала напруга.
- Отже… ви теж прокинулися.
Її голос пролунав тихо й одразу завібрував у глибинах кристалічної кімнати. У будь-кого, хто коли-небудь чув його, по шкірі мурашками проходив благоговійний холод. Керівниця провела пальцями по голограмі, тож руїни храмів миттєво збільшилися. Десь там мав би розташовуватися ще один уламок кристалу. Кілька секунд Арахна просто спостерігала за картинкою у своїй долоні, а потім різко піднялася. Мереживні нитки павутини ледь здригнулися навколо неї.
- Можеш увійти до моїх покоїв, Алкейне.
Голос жінки луною рознісся покоями. За кілька секунд двері беззвучно відчинилися. До приміщення увійшов високий і стрункий чоловік у темній формі. Його лице закривала механічна напівмаска, а поверх чорного одягу світилися яскраві лінії систем управління. Він одразу ж опустився на одне коліно.
- Пані Арахно.
Вона навіть не повернула голови, а натомість продовжила відсторонено дивитися на місто.
- Підготуй спеціальні групи.
Слуга підняв голову.
- Яка мета операції?
У повітрі знову спроєктувалася карта планети храмів.
- Ви маєте знайти уламок кристалу на цій планеті.
Чоловік швидко кивнув.
- Ви впевнені, що він там?
- Так. - Її тон звучав настільки впевнено, що можна було подумати, ніби керівниця вже бачила цей уламок на власні очі.
- Скільки загонів спорядити?
Арахна повільно повернула голову. Рожеве сяйво очей на мить ковзнуло по ньому крізь шолом.
- Стільки, скільки потрібно для гарного результату.
Він завмер.
- Пані… це може привернути увагу імперії.
- Мене це не хвилює.
Жінка рішуче зробила крок уперед. Кришталева підлога дзвінко відбила звук витончених підборів.
- Метелики теж прибудуть туди. - Тепер у голосі керівниці з’явилося щось значно холодніше, більше схоже на роздратування. - Я не дозволю їм першими дістатися до уламка.

Слуга мовчав.
- Ви хочете… схопити їх?
Арахна наблизилася до голограми. Раптово усі зображення довкола змінилися. У повітрі виступили дані про метеликів, їхні імена та фото. Прорізи в шоломі вмить спалахнули ще яскравіше.
- Якщо буде можливість - так.
Вона зупинила свій погляд на зображенні Шеріз та на кольорі криваво-червоних метеликових крил.
- Особливо її.
Павутинні нитки біля стелі здригнулися від несподіваного імпульсивного бажання, немов реагуючи на емоції своєї господині.
- Вони все ще вірять, що можуть повернути старий світ… Але того світу більше не існує.
Чоловік ривком підвівся.
- А якщо уламок активується?
На кілька секунд запала тиша. Жінка вкотре поглянула на місто за вікном, стривожено вслухаючись у нескінченний шум, в якому здавалося б, потонув цілий світ.
- Тоді я використаю його.
Слуга напружився.
- Пані…
- Я створю нову рівновагу. Світ, у якому більше не буде хаосу. - Керівниця підняла руку, і навколо блідих пальців швидко заплелася невидима павутина. - Навіть якщо для цього доведеться зламати старий світ остаточно.
У приміщенні знову запанувала тиша, що прозвучала як вирок. А десь далеко, серед холодних зірок, вперед уже рухалися кораблі її суперників. Усі вони летіли до однієї планети. Туди, де серед руїн на шукачів століттями чекав уламок кристалу.