13 Розділ

    Корабель неспішно опускався додолу крізь густий сірий туман. Шарлотта мовчки сиділа біля ілюмінатора, не відводячи погляду від планети перед ними. Вона виглядала цілком мертвою. Безкраї кам’яні рівнини тягнулися до самого горизонту, де темні обриси скель губилися у попелястому серпанку, а небо над поверхнею здавалося важким і неприродно темним, ніби світло тут давно втратило силу. Не було ані міст, ані вогнів, ані слідів будь-якого життя. Лише холодний вітер, що високо здіймав над землею пил та чорний попіл.
- Ви тут живете? - Поцікавився Джеймс. Сігурні стояла поруч із кабіною керування, схрестивши руки на грудях.
- Так. Але не на поверхні.
Шеріз мовчала. Її темний плащ ледь коливався від вібрації корабля, а бліде світло панелей ковзало по чорному металу меча за спиною. Корабель різко звернув убік, і тоді Шарлотта побачила величезний кратер між скелями. У самому його центрі чорніли гігантські шахти. Колись тут, мабуть, видобували рідкісні мінерали. Давні металеві конструкції стрімко здіймалися над землею, а між ними звисали обірвані кабелі та іржаві платформи. Деякі вежі були зруйновані. Інші ж, на диво досі трималися. Але наймоторошнішим виявилося не це, а повна й неприродна тиша, що панувала в цій місцині.
- Через аномалії тут майже не працює зв’язок. - Зауважила Шеріз. - Саме тому нас складно знайти імперії.
Ракета почала опускатися глибше, просто у величезний отвір однієї з шахт. Дівчинка напружилася. Темрява навколо ставала дедалі густішою, а стіни тунелю миготіли старими лампами, що ледве працювали. Десь далеко внизу жевріли слабкі вогні. А потім… вони побачили шахти приховані глибоко під землею. Між старими платформами були натягнуті кабелі з ліхтарями, у скелях виднілися залізні двері та проходи, а серед усього цього світилося кілька маленьких вікон. Тут жили метелики. Корабель м’яко приземлився на одну з платформ. Шарлотта не одразу помітила людей, адже їх тут жило небагато. Механічні двері відчинилися. Холодне повітря одразу накрило їх. Шеріз вийшла першою назовні, за нею попрямувала Сігурні, а вже потім апарат покинули Шарлотта та Джеймс. Люди навколо завмерли, щойно побачили дітей.
- Це ще хто? - Почувся чийсь голос.
- Це діти?
- Неможливо…
Серед групи метеликів наперед вийшла перевертень Кейсі - висока дівчина з довгим, золотисто-рудим волоссям і хижими котячими очима. Її рухи виглядали зібраними й різкими, а темний одяг із сталевими елементами нагадував форму мисливця. Навіть у людській подобі в ній відчувалося щось дике. Вона ковзнула оцінюючим поглядом по дітях.
- Тільки не кажіть, що вони теж…
- Так. - Коротко відповіла Сігурні. На кілька секунд запала вирішальна тиша. Джеймс відчув, як усі дивляться на них. Йому раптом стало не по собі.
- Що? - Нервово пробурмотів хлопчик. Кейсі підійшла ближче. Її жовто-гарячі очі примружилися.
- Скільки вам узагалі років?
- Дванадцять. - Повідомив Джеймс. У натовпі люди невпевнено зашелестіли.
- Вони ж іще діти…
- Такі малі, а вже уклали угоду?
- Це ненормально…
Шарлотта насупилася.
- Ми не просили цього.
Жінка кілька секунд мовчки дивилася на неї. Потім перевела погляд на її руки, де чіткими лініями проступало татуювання метелика.
- Яка в тебе сила?
Дівчинка завагалася.
- Я дуже гнучка і можу високо стрибати.
- А він?
Брат знизав плечима.
- Я гарно розбираюся в техніці.
Раптом зверху почувся глухий гуркіт. Хтось стрибнув із однієї платформи на іншу. Октавіан приземлився на землю легко і беззвучно. Довгий темний плащ ковзнув за його спиною, а темне волосся ледь сколихнулося від стрибку. Його очі були наповнені спокоєм і мимовільною цікавістю. Час поруч із ним ніби став повільнішим.
- Шеріз. - Зауважив він. - Ви затримались.
Потім його погляд ковзнув до дітей. І на мить чоловік завмер.
- О…
Він зацікавлено підійшов ближче.
- Це виглядає цікаво.
Джеймс нервово насупився.
- Що саме?
Октавіан дивився на них так, ніби побачив у них щось приховане.

- Метелик зазвичай не укладає угоду з дітьми.
Шарлотта відчула, як по спині мурашками пробіг холод.
- І що це означає?
Чоловік не відповів одразу.
- Що вам або дуже не пощастило… - Він ледь примружився. - Або ви складніші, ніж може здатися на перший погляд.
Позаду почувся іронічний сміх.
- Ну супер, тепер у нас ще на дві дитини більше. Просто дитсадок якийсь.
До них підійшов Леон. Хлопець років тринадцяти з блідо-рожевим волоссям і яскраво-блакитними очима. Нижню половину його обличчя закривала чорна маска, а на руках були захисні перчатки, вкриті слідами фарби й чорнила. На поясі висіли маркери і тонкі металічні пластини для малювання символів. Юнак із цікавістю нахилив голову.
- Ви справді билися з роботами?
- Ну… так. - Невпевнено відповів гість.
- Круто.
Кейсі закотила очі.
- Леоне, це тобі не іграшки.
- Я знаю.
Він глянув на Шарлотту.
- Але вони вижили.
Дівчинка вперше за весь цей час збентежено усміхнулася. Навколо них знову загуркотіли старі механізми. Миготіли лампи. Тунелями проходили люди. Усе повернулося до свого звичного русла. Октавіан раптом став серйозним.
- Нам треба поговорити.
Шеріз вмить помітила цю зміну в його голосі.
- Що сталося?
Чоловік квапливо перевів погляд кудись у темряву тунелів.
- Я відчуваю аномалію часу. Наче… - Його очі ледь звузилися. - За вами прийшло щось іще.