5. У темряву

"Від зерна до бурі - шість тижнів, шість сил.

Коли вогонь заговорить людським голосом,
він стане носієм гніву й милості водночас.

І кожен кристал є випробуванням,
а не даром. Бо хто збере всі -
втратить своє ім’я."

Двадцять п'яте листопада 5997-го. 

 Ми прямували на північ вже другий день. З кожною годиною ставало дедалі більше снігу а вітер що ще вчора ледве відчувався - вже сьогодні пробирав до кісток. Здавалось що від холоду усе тіло було паралізоване. Я віддав Серані свій плащ, їй було важче ніж мені. Кілька років своєї юності я провів на півночі, і трохи звик до такого холоду.
 По дорозі ми зустріли пограбоване та сплюндроване поселення. Усюди були тіла місцевих жителів: чоловіків, жінок, дітей. Деякі садиби були спалені, деякі просто розтрощені. 
- Вчителю... Хто міг таке... Зробити? Бідолашні... - Серана була шокована побаченим.
- Культ.  Придивись уважніше: на вцілілих будинках намальовано символи культу. Вони знову вчинили "чистку". Якщо ти дійсно читала ту книгу як я тобі дав півроку назад - то ти мала б знати про це. - я відповів так, тому що вона має звикати до подібного. Робота інквізитора часто має на увазі розслідування саме таких злочинів. Вона мала знати те що культ вбиває усіх, хто не може користуватись магією. Тобто усіх, хто не такі як вони. Культисти вважають людей не здібних до магії - другим сортом. А ще они чудово знають, що якщо цикл з Кхеменет повториться то на деякий час уся магія зникне, бо Кайосава віддалиться від нашого світу. Саме тому вони хочуть зробити обраного своїм "Верховним Оком", щоб той не відновив цикл. Але гірка правда в тому що якщо цикл не повториться - через три, чотири, або може п'ять років наш світ просто вибухне від перенавантаження магією. Але ж... Вони впевнені що це нав'язала корона... Насправді я впевнений що вона читала ту книгу. І не один раз. Але зараз вона була шокована, і само собою від шоку і всього стресу напередодні могла просто забути. І це те що відрізняє учня від інквізитора.

 Ми зайняли один більш-менш вцілілий будинок, розпалили багаття у печі, прибрали трохи усередині і вирішили перечекати завірюху яка мала ось ось початись. Довелось виносити тіла минулих господарів на вулицю, інакше ми б не змогли спати через трупний сморід. Серана була дуже занепокоєна цим, але я запевнив її що ми не можемо їм допомогти.

 Наступного ранку недалеко від нас почувся якийсь гуркіт, схожий на вибух. Далеко, але недостатньо щоб ми його не чули. Я був майже впевнений що це обраний знайшов вхід у підземелля. Незважаючи на завірюху ми рушили далі. І вже через деякий час опинились біля розтрощеного входу у далгарійське підземне місто. Запаливши смолоскипи ми зайшли всередину. Тут було значно тепліше ніж ззовні. Але вже зовсім недалеко від входу були розкидані тіла жителів племені. Якесь плем'я жило тут і оберігало прохід до голема. Але очевидно що вони не змогли протистояти обраному.
- Думаю що він опанував магію вогню та магію гравітації. Інакше я не можу це пояснити. Значить залишилась блискавка, сила та час.
- Але ж у проротсві сказано про шість стихій. Яка стихія шоста? - Серана дивилась на мене, наче я зробив велику помилку.
- Шоста стихія - поєднання усього. Меч Наа. Меч що за легендами дарує власнику ще більшу силу. А що захоче людина, яка має велику силу? Отримати безмежну силу. Але жоден з його попередників не мав цього меча. І це загадка сьогодення, бо цикл продовжувався, але не було жодних шансів що Кхеменет буде жертвувати собою, але все ж таки це ставалось, і ніхто не знає чому. 

 Раптом вогонь наших смолоскипів згас і я відчув що щось наближається. Я наказав Серані запалити їх знову а сам вдивлявся та вслуховувався у темряву: там точно хтось є. 
 Я відчув легенький вітерець що наближався до мене а потім характерний свист меча у тиші. Я виставив блок і тої ж миті почувся дзвін сталі. Серані вдалось запалити смолоскип і я побачив що мій супротивник - культист у шкіряних обладунках. 
- Інквізитор, ти спізнився! Він переміг голема, а ми допомогли йому. Скоро мої брати будуть тут і ти зі своєю дівкою загинеш! - нападаючий мало не сміявся. Його очі були божевільними а удари сильними і доволі вправними. Ми зблизились. Моя довга рапіра програвала у обмеженому просторі, я ризикував зачепити стіну або стелю лезом і по сути на секунду стати беззахисним. І це сталось, але коли його меч мав прорізати мене - у його голову вструмився кинджал. Це була Серана. Вона кинула свій кинджал досить влучно. Але у нас не було часу. Його "брати" наближались, ми чули їх кроки. Треба було вшиватись звідси, і якомога швидше. 
Ми вибігли з підземелля, вскочили на коней і повернулу назад у Кронбург. Треба було якомога швидше доповісти там місцевій владі, інакше ми ризикуємо втратити усе... Чортові культисти...