4. Кронбург

Вже майже місяць минув після того, як Обраний дістав перший кристал. Що було досить дивно. Зазвичай кристали знаходяться у далгарійських руїнах, і як відомо - охороняються магічними големами, що живуть завдяки цим кристалам. Але цього разу це змінилось. 

- Інквізиторе... Як Ви вважаєте, куди він зник? - Серана з деяким відчаєм почала розмову. Майже місяць вона з Алерісом блукала по континенту у пошуках слідів Кхеменет.

- Він не зник. Він опановує свою нову силу. Він шукає. Шукає шлях до підземелля, де буде ще один кристал. Це не так легко, як може здаватись. Думаю, ми йдемо за ним, але на великій відстані. - він відповів як завжди спокійно але дуже по філософськи...

Їх шлях простягався через ліс, але попереду уже виднілися поля і рівнини. Вони прямували на північ, у Кронбург - одне з найбільших міст Ерадену. Друге за розмірами після столиці. У Кронбурзі вони планували перепочити, поповнити запаси провіанту а також, можливо, натрапити на слід Кхеменет.
Проходячи повз приміські поля, млини, амбари а також селища вони наближались усе ближче до величної міської брами, яку окрім гарнізону охороняли статуї у вигляді видатних лицарів минулих тисячоліть. 
Наблизившись до воріт Алеріс і Серана пройшли повз заставу яка поважно, навіть із деяким острахом вітала інквізитора. Одягнуті в шкіряну броню, іноді з елементами кольчуги солдати проводжали поглядом інквізитора аж доти, доки він разом із Сераною не загубився серед містян.

Місто було величне: великі готичні будівлі прикрашені прапорами та іншою символікою королівства, алеї вкриті вже опалим золотистим листям, містяни з першого погляду були ситі і багаті. Але за цією помпезністю ховався страх народу перед катастрофою, яка щодня ставала дедалі ближчою. Так, містяни були багаті та ситі, але налякані і зневірені. 

На центральній площі стояв ешафот та кілька кліток, у яких були вже мертві люди. Напис на табличці що була біля кожного тіла говорила про те, що ці люди - божевільні маги, що стали на сторону культу, і поплатились за це.
Там же, на площі була таверна, куди подалися Алеріс з Сераною. Увійшовши всередину вони опинились у доволі шумному становищі, але тільки но люди побачили хто увійшов, то одразу замовкли.

-Вітаю вас, чесний народ Ерадену, піддані Його Величності. Не переймайтесь, ми не прийшли за кимось із вас, ні. Серед вас, наголошую, немає божевільних. - Алеріс намагався розрядити обстановку. Ніхто і ніколи не любив присутність інквізиторів, через те що більшість з них фанатично шукала "відступників" і через це страждали звичайні люди, а самі ж інквізитори зростали по кар'єрній вертикалі. Хоча сам Алеріс не мав таких рис характеру, ба більше, він зневажав таких інквізиторів. - Моє ім'я Алеріс, я один з інвізиторів орденського замку. Думаю, ви чули про мене. Тому прошу, не відволікайтесь від своїх справ...

Після цього таверна потроху повернулася до свого звичного життя. Його ім'я знали, хоча самого в обличчя майже ніхто не бачив. Алеріс попрямував до власника таверни. Той без зайвих слів дав йому ключ від кімнати і додав що такій поважній людині тут усе за рахунок закладу. Подякувавши власнику він разом із Сераною пішов нагору. Був пізній вечір і через майже місяць щоденного сну на землі вони опинились у затишній кімнаті. Хоча постіль і була двоспальна, але інквізитору було байдуже. Зараз він менше за все хотів перейматись про те як спати. Тільки но він зняв своє спорядження і ліг на постіль - так одразу і заснув. 
Серана у свою ж чергу довго не мога заснути. Вона сиділа на стільці і роздивлялась спину Алеріса. На ній було багато шрамів, деякі великі і довгі, наче павутина, деякі нагадували більше опіки, а точніше те що залишилось після них. Але з кожною годиною думок вона все більше і більше хотіла спати і вже опівночі вона сама заснула біля Алеріса.

Спали вони довго, і прокинулись вже за полудень. Виспавшись з дороги вони попрямували центром міста у лавку, де продавали старі далгарійські реліквії, що вдалося дістати з підземних руїн: різні тарілки, кухлі, кубки, дитячі іграшки, статуетки, прикраси, аксесуари. Іноді можна було знайти далгарійські скрижалі, хоча вони були рідкістю, і найчастіше їх купували інквізитори та гільдії що займались пошуком далгарійських підземель, хоча останні вже кілька років як перестали існувати за заплутаних обставин. Але у цій лавці не було нічого корисного для Алеріса та Серани. Тому вони вирішили пройтись містом.

-Вчителю, вибачте за запитання... Звідки у Вас ті шрами... - Серана помітно хвилювалась і почервоніла. - ... я просто випадково помітила... Вони незвичайні і...

- П'ять років тому я потрапив у полон до культу. Вони хотіли катувати мене, не задля інформації чи ще чогось, а тому що я був з ордену, учнем, як ти, не інквізитором... Але мені вдалось втікти, захопивши разом із собою одну важливу людину, і після допиту нам вдалось знищити напевно всіх культистів що переховувались біля Кронбургу. Після цього я став інквізитором і уже через рік мені на навчання доручили тебе.

- Ось чому Вас тут знають... - Серана з великою повагою подивилась на вчителя.

- Саме так. І тепер ти знаєш чому я став інквізитором, не дивлячись на свій вік. Думаю саме це питання тебе цікавило останнім часом. - Алеріс відповів у своїй звичній, спокійній манері.

- Звідки Ви знаєте? Я ж...

- Просто знаю.
Далі вони йшли мовчки. Чи то Серана не хотіла більше чіпати тему з минулим Алеріса, чи то вона щось обдумувала, але розмова далі не пішла.
Раптом вони почули розмову двох чоловіків у закутку між будинків. Вони обговорювали пограбування руїн які знайшли нещодавно. Але було дещо, що змушувало Алеріса напружитись. Їх аура... Вона була... Якась не така.

- Кайосава дивится на нас і сподівається що ми закінчимо тиранію Кхеменет! Перше око вірить у нас. - один із чоловіків промовив це і Алеріс одразу зрозумів хто перед ним.

-Культ... Серано, готуйся до бою. - Алеріс швидко вихопив із піхов свою рапіру. - Іменем інквізиції! Здавайтесь і будете жити! 
Двоє послушників культу озирнулись і з криком кинулись на Алеріса та Серану. Вони вихопили свої мечі й скинули свої плащі. Серана була ще недостатньо вправна фехтувальниця тому Алеріс тримав її позаду, а сам філігранно відбивав атаки нападників, поки один із них не допустив помилку і не відкрився для випаду Алеріса. Той проштрикнув його у самісіньке серце, і один із нападників впав замертво на землю. Другий же розлютився ще більше і намагаючись проколоти інквізитора побіг у його напрямку. Алеріс майстерно парував його атаку и захопив його руку, після чого ударом руків'я вибив меч із рук нападника.

Того ж вечора Алеріс допитував культиста у місцевій темниці. Той довго упирався, але  усе-таки видав положення раніше невідомих руїн і вже зранку інквізитор та його учениця направились північніше, щоб прибути туди раніше за обраного.