Пролог

***

Моє дитинство було доволі безтурботним і веселим. Я була єдиною дитиною в сім'ї і дуже балуваною. Батьки любили мене, і я вдячна їм за всі спогади, але є один такий, про який я згадую кожного дня і пам'ятаю всі моменти й деталі, тому що в той день я зустріла Його...

***

Одного вечора, дитиною гуляючи маленьким селом, я побачила його...  Він сидів на холоднючій землі, весь брудний і замерзлий в тонкій одежині. Я не розгубилася і підійшла до нього.

— Привіт,– сказала я, а він мовчав. 

— Що ти робиш? Чому тут сам? 

Та він не відповідав, лише понуро схилив голову вниз. Я дещо перелякалася, тому що він почав плакати, а поблизу не було нікого. Тож, я швидко побігла додому, надіючись, що він дочекається мене. Вдома батьки не розуміли чого я хочу від них і я просто повела їх за собою до того місця, де покірно сидів хлопчик, так як я його й залишила.

Ми недавно переїхали сюди і не знали тутешніх мешканців, тому, допомогли хлопчикові і забрали того вечора його до себе. Він був мовчазний, але суп з'їв доволі швидко. Батьки не знали його родини, тому залишили його на ніч.

 Знаєте, він став дуже красивий, коли вмився. У нього було світле волосся, зелені яскраві очі, які мене здивували, бо до цього я ніде таких не бачила, і смішні зуби (їх там не було). Одягнений був у щось незрозуміле, але я це швидко виправила і дала йому свій одяг, хоча на нього він був малуватий.

Він все ще був мовчазний, ну а я з дитячої цікавості все допитувала його. Здається, я все таки довела його, тому що він просто сказав мені:

— Ти можеш хоч колись замовкнути? 

Але я не з тих, хто здається так швидко, тому продовжувала свої допити допоки не змогла почути відповіді. Він спав у моїй кімнаті зі мною і як не дивно, але тоді, ми проговорили майже цілу ніч, а після він не був вже таким холодним до мене.

Він розповів мені про себе і свою сім'ю. Виявляється, його батьки люблять алкоголь, а про нього просто забули. Я була здивована, коли почула, що він ще не ходить до школи, але я пообіцяла, що навчу його читати. Він був дуже простий і навіть не обзивав мене, як мої однокласники через смішні вуха, з якими я народилася. З ним було легко спілкуватися. Ми сміялися й говорили, аж поки обоє не заснули спокійним сном. 

Зранку ми подалися на пошуки його дому, і все ж знайшли. Проте, те що ми побачили нас зовсім не порадувало. Все було в запущеному стані і там жахливо смерділо. Як вчора пам'ятаю. Його батьки сиділи за столом на якому була тільки пляшка. Мої батьки завели скандал і все довело до того, що наступної ночі мій новий друг знову спав зі мною. Ми були щасливі.

Те що відбувалося в той період важко описати. Навіть не знаю як, але мені вдалося уговорити батьків залишити у нас Андрія, хоч і далося це їм не легко. Та все ж, батьків хлопчика позбавили на нього прав і він був усиновлений нами. Щастю не було меж. І хоч я не розуміла тоді, що таке усиновити, але мені подобалося, те що з ним я могла проводити весь свій час. Ми стали справжніми друзями, справжніми братом і сестрою. А наша сім'я, стала ще більшою і щасливішою з появою цього зеленоокого блондина, якого інші все ж не хотіли сприймати. Але ми любили його, як і він нас. А я була надзвичайно щасливою, адже в мене з'явився братик.

А зараз, коли він стоїть переді мною, дивлячись в мої очі пропікаючи,я розумію, що все не буде так, як раніше, навіть й близько... 

Я йду в бій. У бій з тим самим маленьким хлопчиком, якого зустріла 10 років тому, з тим холодним і голодним Андрієм, якого одразу ж прийняла і полюбила, навіть не знаючи, що на мене чекає...  

Всім привіт! Для мене дуже хвилююче випускати цю книгу, адже вона моя перша і я не знаю чи сподобається вона Вам. 

Проте, хто не ризикує, той не п'є шампанського, тому, спробуймо!