Глава 22 Лінія оборони

Перша істота врізалася в щит Ільви так раптово, що Міра встигла тільки зробити крок уперед. Удар пішов по каменю глухою вібрацією, бар’єр на мить прогнувся, і в грудях різко стислося: ще трохи — й він піде тріщинами.

— Тримаю! — видихнула Ільва.

Вона стиснула зуби, пальці побіліли, і напівпрозорий щит спалахнув яскравіше.

Істота загарчала. Низький, чужий звук ніби йшов одразу двома горлянками, і по спині Міри пробіг холодок.

— Зараз! — кинув Нік.

Він рвонув уперед так швидко, що Міра мало не втратила його з поля зору. Меч описав коротку дугу й врубався в передню лапу тварини. Метал ударив у кістку сухо, різко. Істота завила й відскочила, збивши камінці вниз по схилу.

— Воно твердіше, ніж виглядає! — крикнув Нік.

— Бо це не звичайна тварина! — відгукнувся Тео, не відриваючись від приладу. — Кісткова структура змінена. І потоки нестабільні.

— Тео, лекцію потім, — відрізала Нікс.

Вона вже рухалася. Низько, швидко, точно. Прослизнула під лапою, і ніж увійшов під ребра.

Істота сіпнулася, але не впала. Навпаки — різко повернула голову, і очі загорілися яскравіше.

— Відійди! — крикнула Міра.

Вона рвонула вперед раніше, ніж встигла це обдумати. Руків’я меча лягло в долоні знайомо й холодно, тіло саме підхопило рух.

Крок. Поворот. Удар зверху.

Лезо розсікло одну із зелених тріщин на спині істоти. З неї рвонуло неприродне світло Розлому. Тварина коротко завила і впала.

Міра ще мить тримала меч напоготові, але створіння вже не підводилося.

— Працює, — видихнула вона.

— Бийте по тріщинах! — сказав Кас.

Його голос був спокійний, з тією зібраністю, яка з’являлася в нього перед роботою. Він стояв трохи позаду, руки підняті, пальці розведені.

Під землею щось ворухнулося.

Холодний імпульс некромантії пройшов крізь ґрунт, і мурашки побігли по шкірі ще до того, як пролунало перше потріскування.

— Кас? — озирнулася Ільва.

Кастіан навіть не глянув на неї.

— Якщо ми на кладовищі, треба користуватися ресурсами.

Земля біля них здригнулася. Спершу ледь помітно, потім сильніше. Крізь ґрунт прорвалася стара кістка, за нею друга, і за кілька секунд поруч піднялися три скелети — криві, потріскані, але слухняні.

Нікс пирхнула, витираючи ніж об рукав.

— Люблю, коли ти так робиш.

— Вони затримають їх, — сказав Кастіан, дивлячись униз.

— Їх? — перепитала Ільва.

Міра теж подивилася вниз і відчула, як всередині холоне.

Із Розлому вилазили нові істоти. Одна. Друга. Третя. Важкі тіла чіплялися лапами за камінь і повільно, але впевнено лізли нагору.

Міра швидко порахувала.

П’ять.

— Чудово, — крізь зуби сказала Нікс.

Нік вже дивився на прохід між двома виступами скелі.

— Тримаємо вузьке місце. Вони не пройдуть всі разом.

— Я закрию фланги, — відразу сказала Ільва.

Тео підняв голову від приладу. Обличчя в нього було надто бліде.

— Контур Крейна розвивається швидше.

— Наскільки? — запитав Нік.

— Дуже.

Перша з нових істот рвонула вперед. Скелети Кастіана зустріли її першими. Кістки тріснули від удару, але мертві все одно вчепилися в тварину й затримали на кілька секунд.

— Тепер! — крикнув Нік.

Команда кинулася в бій.

Скелети встигли перехопити передню істоту майже біля самого проходу. Один схопив її за лапу, другий ударив знизу, але надовго цього не вистачило. Тварина рвонула вперед з такою силою, що один скелет тріснув навпіл, а другого відкинуло на каміння.

Сухий хрускіт кісток неприємно різонув слух.

— Тримаємо прохід! — крикнув Нік.

Він ударив першим. Меч пішов у широку дугу, а в останній момент зрізав не лапу, а шию — просто по світній тріщині вздовж кістки. Із рани вирвався зелений спалах.

— Працює! — видихнув він.

— А я що казала? — огризнулася Нікс. — Ми ж не просто махаємо залізом.

Вона пірнула збоку, майже притиснувшись до скелі, й вдарила ножем під ребра, в ще одну вузьку тріщину. Істота завила.

Наступна вже дерлася в прохід.

— Ільва! — крикнула Міра.

Щит спалахнув майже одразу. Повітря перед проходом ніби ущільнилося.

Ільва стояла позаду, обидві руки підняті.

— Довго не витримає!

— Нам і не треба довго! — відповів Нік.

Міра вже бігла вниз схилом. Каміння посунулося під ногами, але вона встигла перехопити вагу. Рельєф читався майже сам собою — роки тренувань навчили довіряти тілу.

Істота кинулася на неї.

Міра не відступила. Дочекалася стрибка, пішла вбік у самий момент удару й провела лезом вздовж хребта.

Метал вдарив у тріщину. На мить все спалахнуло зеленим. По руці пройшов короткий відгук, ніби меч зачепив не кістку, а щось живе.

Тварина зірвалася з траєкторії і важко впала на каміння.

— Одна, — коротко кинула Міра.

— Чотири! — гукнув згори Тео.

Вона підняла голову. Тео стояв вище на природному виступі, вже не дивився на прилад — дивився в саму тріщину. Колір повільно сходив з його обличчя.

— Тео? — напружено сказала Ільва.

Він ковтнув.

— Вони не просто виходять.

— Що значить «не просто»? — швидко запитала Нікс.

Тео підняв прилад. Пальці в нього тремтіли.

— Потік стабілізується.

Кастіан різко повернув голову.

— Неможливо.

— Я знаю. Але він вирівнюється.

Міра зрозуміла раніше за інших.

— Хтось знову запускає контур.

Нік тихо вилаявся.

— Прямо зараз?

Кастіан глянув униз у долину.

— Так. Інакше тріщина вже почала б закриватися.

Земля під ногами здригнулася вдруге, сильніше. Десь унизу рвонуло світло, повітря стало гарячішим.

А тоді з темряви почало щось виходити.

Не так, як попередні істоти. Повільніше. Важче.

Коли воно піднялося в світло, навіть Нік завмер.