Глава 5. Капкан зачинився

Північ в Олд-Ріджі пахла мокрою сажею та безнадією. Дощ майже вщух, перетворившись на липку мряку, яка осідала на лобовому склі жирним шаром. Я залишив машину за два квартали, не бажаючи привертати увагу місцевого патруля, який, як я здогадувався, підкорявся лише дзвону монет у кишені шерифа.

Будинок Ковальських стояв на самій околиці, там, де асфальт остаточно здавався перед наступальним брудом та густим бур'яном. Це була двоповерхова руїна із заколоченими вікнами на першому поверсі та тьмяним, ледь помітним світлом у глибині другого. Стіни облупилися, нагадуючи шкіру прокаженого, а ґанок жалібно скрипнув під моєю вагою, ніби попереджаючи: «Йди геть, Максе. Тут немає правди».

Я постукав. Три коротких, один довгий — як ми домовилися в «Вугільному шламі».

Двері відчинилися майже миттєво. Сара стояла у дверному отворі, закутана в стару вовняну кофту, яка була на неї явно завеликою. У напівтемряві її обличчя здавалося майже прозорим.

— Ви прийшли... — прошепотіла вона, і в її голосі я почув не полегшення, а якийсь дивний, гарячковий надрив. — Заходьте швидше. Вони патрулюють вулицю кожні пів години.

Усередині пахло вогкістю та ваніллю — тим самим дешевим ароматом, який тепер назавжди асоціюватиметься у мене з катастрофою. Ми піднялися на другий поверх. Кімната Сари була маленькою, мебльованою бідно: ліжко, кривоногий стіл і старий ноутбук, екран якого світився тьмяним синім світлом.

— Де записи, Саро? — я намагався говорити спокійно, але адреналін уже гуляв венами. — Покажи мені позашляховики, і ми виберемося звідси. Я відвезу тебе в місто, до федералів. Там вони тебе не дістануть.

Вона підійшла до столу, але замість того, щоб відкрити файл, обернулася до мене. Її очі були повні сліз, але тепер у них не було тієї щирості, яку я бачив у забігайлівці. Там було щось інше — приреченість гравця, який іде ва-банк, знаючи, що карта бита.

— Вони сказали, що вб'ють мою сестру, якщо я цього не зроблю, — раптом промовила вона зовсім іншим, рівним голосом.

— Про що ти? Хто — вони?

Замість відповіді Сара зробила крок до мене. Швидким, майже механічним рухом вона схопила комір своєї кофти і рвонула його вниз. Ґудзики із сухим тріском посипалися на дерев'яну підлогу. Під кофтою була легка сукня, яку вона розірвала слідом, оголюючи плечі.

— Саро, що ти твориш?! — я відсахнувся, виставивши руки вперед, немов намагаючись відгородитися від цього божевілля.

Тієї ж миті вона закричала. Це був не крик про допомогу — це була сирена. Пронизливий виск, від якого холола кров, і який призначався для тих, хто вже чекав під вікнами. Вона вчепилася мені в рукави плаща, залишаючи глибокі подряпини на своїх передпліччях моїми ж руками, які я намагався вивільнити.

— Допоможіть! Він хоче мене вбити! Ґвалтують! — лементувала вона, і в її погляді я прочитав холодний, розрахунковий тріумф.

Гуркіт вибитих дверей на першому поверсі пролунав як постріл впритул. Важкі кроки по сходах, крики: «Поліція! Руки вгору!».

Я не встиг навіть вихопити ствол. Сліпуче світло тактичних ліхтарів ударило в очі, випалюючи сітківку. Хтось ударив мене під дих, вибиваючи повітря разом із залишками надії. Я впав на коліна, відчуваючи, як холодний метал наручників впивається у зап'ястя.

— Детективе Варді, яка зустріч, — пролунав над головою знайомий голос.

Я підняв голову, відпльовуючись від крові. Переді мною стояв Рік Міллер. Мій напарник. Мій «Термінатор». Він тримав у руках камеру — ту саму, на яку щойно було знято весь «злочин».

Сара забилася в куток, прикриваючись клаптями одягу і професійно хлипаючи. Вона грала свою роль до кінця.

— Ти хоч розумієш, Ріку... — прохрипів я, дивлячись у його порожні, позбавлені жалю очі. — Це ж підстава. Ти ж знаєш правду!

— Я знаю тільки те, що бачу, Максе, — Рік нахилився до мене, і в його шепоті я почув вирок. — А бачу я ґвалтівника, який збожеволів від жадібності та похоті. Насолоджуйся шоу. Тепер ти — головний герой.

Тієї ночі в Олд-Ріджі згас останній ліхтар. Для всього світу я перестав бути копом. Я став звіром, якого треба зачинити і забути. А Сара Ковальська, чиї холодні пальці все ще стояли у мене перед очима, стала ідеальною жертвою в ідеальній грі.

Капкан не просто зачинився. Він перемолов мені кістки.