24.2

   Інформація яку мені повідомила Тамара вибила мене з колії. Як таке можливо? Тамара колишня дружина Якимова? Дивовижно. Вона ніколи про це не говорила. Навіть словом не обмовилася. Намагаюся взяти себе в руки й перетравити інформацію. Збираюся поставити ще одне питання. Тамара жорстко всміхається, ніби радіє, що змогла нас здивувати. 

– Гаразд, ти ненавидиш Якимова. А Марта тут до чого? — цікавлюся. 

– До чого? Гаразд я тобі скажу. Мені вже нічого втрачати. Марта донька Якимова. Вона жива здорова й насолоджується всіма наданими їй привілеями. По статусу народження. Чому така несправедливість? В мене теж була донька... І вона померла, – каже зі злістю Тамара і її очі наповнюються диким вогнем.

 – То ти, що вирішила, щось типу, око за око? – тепер пазл в моїй голові починає складатися. 

– Так, я не хочу, щоб вона жила і раділа. Хочу, щоб Якимов страждав від болю втрати. Мучився. Так як я колись. Коли моя дівчинка померла. 

– Саме тому ти мені тоді запропонувала діяти через Марту? 

– Так. Знаєш спочатку я просто хотіла, щоб ти її знищив морально. Змусив закохатися в тебе так, щоб вона жити без тебе не могла. Далі ти б її покинув і вона сама б розпрощалася з життям. Але ти як завжди все зробив по своєму. І коли я зрозуміла, що ти захопився цією дівкою, то вирішила взяти все у свої руки. 

– Тобто вбити Марту? 

– А що якби я її прибрала раніше, то й ти б нічого не здогадався. Але ні, ця маленька вискочка чомусь вижила. Й зіпсувала мені усі плани, – шипить Тамара. 

– Тамаро, я розумію, що Якимов вчинив підло стосовно вас й вашої дитини. Але діти не відповідають за вчинки батьків, – раптом промовляє Арсен, який до цього просто стежив за нашою з Тамарою перепалкою. 

– Мені плювати на це. Я хотіла, щоб він страждав. Щоб на його очах померла його дитина. А він нічого не міг з цим вдіяти. Так само як і я колись... 

– Співчуваю твоєму горю Тамаро, та ти двічі намагалася вбити невинну людину. Тому я не можу тебе зрозуміти, – відповідаю. 

– Й ніколи не зрозумієш. Бо ти не втрачав найдорожче. Якби не я, ти б виріс всіма забутим сиротою. Я тобі замінила рідну матір і тепер така подяка від тебе? 

– Тамаро, мабуть, ти й замінила мені матір тільки тому, що готувала до помсти. Твоєї помсти... 

– Все досить. Ви почули достатньо. Тепер йдіть звідси й дайте мені піти, 

– Тамара бере свої валізи й намагається пройти до виходу. 

– Не так швидко, Тамаро.... 

– Хочете мене затримати силою? 

– Якщо буде потрібно, то так. Тамара тримається впевнено й доволі зверхньо в даній ситуації. І через кілька хвилин я розумію чому. 

– Гаразд, ходімо, – як ні в чому не бувало заявляє Тамара. 

– Ходімо, – відповідаю й ми з Арсеном беремо Тамару під руки та ведемо до виходу. Коли ми виходимо на вулицю, то помічаємо, що щось не так. Моя інтуїція звісно мене не підводить. Неочікувано перед нами з'являється Ренат з пістолетом в руках.

– Відпустіть, жінку. Швидко, бо пошкодуєте... 

   Я починаю всміхатися й дивитися на Рената з певною долею знущання. 

– Тамаро, що це означає? – питаю. 

– Ти думав я така ідіотка? Я знала, що рано чи пізно ти сюди прийдеш. Тому й викликала підкріплення. 

– Якщо не відпустите її, то я вистрелю, – говорить ображений Ренат й наставляє на мене пістолет.

●●●●●

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ОСЬ ТАКИЙ В НАС ВИЙШОВ РОЗДІЛ.

НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ВПОДОБАЙКИ ТА ДІЛІТЬСЯ ВАШИМИ ВРАЖЕННЯМИ СТОСОВНО РОЗДІЛУ.