23.3

Минуло два тижні

– Чому ти встала з ліжка? Тобі ще зарано, – обурюється Орест й кидається до мене. – Все гаразд. Я вже почуваю себе краще. 

– Це тобі так здається. Після значного покращення завжди наступає гостра фаза, – Орест бере мене під руку й підтримує. Потім веде на кухню. 

– Оресте, ну я вже не можу стільки лежати в ліжку. Мені набридло, – надуваю губи. 

– Але лікар сказав, що тобі потрібно пити багато води й відпочивати. Тому, будь ласка, дотримуйся його рекомендацій, – суворо заявляє Орест. 

– Обов'язково. Але думаю стосовно інших занять він нічого не говорив? – кладу руку Оресту на його твердий торс. 

– А ти пустунка виявляється. Я б теж дуже цього хотів, але не сьогодні. Мені потрібно виспатись, бо завтра у мене дуже важлива справа. 

– Яка не вимагає зволікань? 

– Так точно. І якщо завтра я її не виконаю може бути занадто пізно. Орест цілує мене у щоку й іде до спальні. 

– Цікаво, що може бути важливіше коханої жінки, – бурмочу. 

– Справа честі, Марто. Справа честі, – кричить зі спальні Орест. 

   Наступного ранку мій коханий йде з дому дуже рано. Недобрі передчуття мучають мою душу. Щось тут не так. Орест встав дуже рано й потім з кимось довго говорив телефоном. А потім нічого не взявши пішов геть. Навіть його авто залишилося на стоянці. Отже, його хтось забрав на своєму транспорті. Довго дивлюся у вікно, потім все ж таки вирішую прийняти гарячу ванну. Коли виходжу, то помічаю на підлозі папірець з адресою. Це за містом. Можливо дача чи прибудова. Звідки він випав? Не розумію? Мабуть, від Ореста. Бо це точно не моє. В голові проблискує думка. Що якщо цей папірець стосується саме цієї справи? Про яку говорив Орест. На душі знову не спокійно. Що на цей раз задумав Орест? Скоріше за все якусь нову вендету. У двері хтось починає дзвонити й сильно стукати. Я підіймаюся з підлоги і йду відкривати. На порозі стоїть схвильована Ярина з помітним випираючим животом. 

– Марта? А де Орест? – цікавиться невдоволено. 

– Як бачиш його тут не має. Чого тобі? 

– Хотіла йому дещо сказати. 

– Вам не має про що говорити Ярино. І вже давно. Ледве стримуюся, щоб не погнати її поганою мітлою. 

– Є. І це дуже важливо, – наполягає вона. 

– То кажи мені. Я йому передам. 

– Ні, я краще поїду до нього на роботу. Й скажу йому. 

– Це навряд. Думаю Орест поїхав за місто. Й на роботі ти його не знайдеш. 

– Що? Не все я так і знала, – Ярина починає бліднути. Й трохи хитається. 

– Заходь. А то ще впадеш. Може води? – пропоную Ярині стілець. Вона сідає й сильно хитає головою. 

– Марто, боюся наші чоловіки затіяли щось небезпечне. А головне це може вартувати їм життя. 

– Як це? 

– Сьогодні вранці Ренат був дуже злий. Він посварився з батьком, а потім сильно грюкнув дверима. Але це ще не найгірше. Він взяв з собою пістолет, коли йшов з дому. Я сама бачила, – заключає Ярина. 

– Це дуже погано. Й Орест кудись поїхав. Не пояснивши нічого. Відчуваю, що відбувається щось погане. І добром це все не закінчиться. 

– Ти маєш попередити Ореста. Бо інакше Ренат може його вбити й тоді ми з тобою обидві залишимося без чоловіків, – скиглить Ярина. 

  Я ж нервово обдумую подальші кроки. Треба зосередитись. 

– Саме це я планую зробити. І якщо мене не підводить моя інтуїція я знаю куди мені потрібно їхати.

●●¤●●●

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ЗВЕРТАЮ ВАШУ УВАГУ НА ТЕ ЩО СКОРО ДАНА КНИГА БУДЕ ЗАВЕРШЕНА. ТОМУ ВСІ ХТО НЕ ПІДПИСАВСЯ НА АВТОРА ВСТИГНІТЬ ЦЕ ЗРОБИТИ Й ДОДАЙТЕ КНИГУ ДО БІБЛІОТЕКИ.

БУДЬ ЛАСКА НЕ СКУПІТЬСЯ Й ПОСТАВТЕ ВАШУ ЗІРОЧКУ КНИЗІ. ЯКЩО ВИ ЇЇ ПОСТІЙНО ЧИТАЄТЕ. БО КОЖНИЙ РОЗДІЛ ЦЕ ДОВОЛІ ВАЖКА ПРАЦЯ. ВАМ НЕ ВАЖКО ПОСТАВИТИ ВПОДОБАЙКУ А АВТОРУ ПРИЄМНО. ЩО ЙОГО ПРАЦЮ ЦІНЯТЬ ЧИТАЧІ. НЕ ХОЧУ ПІДІЙМАТИ ДАНУ ТЕМУ В БЛОГАХ І РОЗВОДИТИ СМІТТЯ. ДЯКУЮ ЗА ПОРОЗУМІННЯ.