23.1

МАРТА. 

   Відкриваю та знову закриваю очі. Голову наче набили свинцем. Лікар каже, що цей стан взагалі може продовжуватись довго. В горлі пересохло і страшенно хочеться пити. Та й взагалі все моє тіло ослаблене ніби через мене пробіг табун коней. Мені з великою важкістю вдається сидіти на ліжку.

 Як і обіцяв Орест до мене дійсно завітала гостя. Це була Агата. Вона сама зв'язалася з Орестом і він їй все розповів. Коли ми побачилися з нею, то обидві розплакалися від радощів. Агата пообіцяла не на хвилинку не відходити від мене. Але на жаль це заборонено правилами лікарні. 

– Люба, пані. Батько теж шукав вас. Хотів до поліції заяву подати. Але я його вмовила цього не робити, – розповідає мені Агата. 

– Він знає, що я в лікарні? – питаю. 

– Так, але він розізлився на вас. Тому йому потрібно трохи більше часу. Для усвідомлення всього, – Агата нервово перебирає пальцями. 

– Все набагато складніше. Чи не так? Скажи правду. Батько виставив мене з будинку? 

– Ні, просто він злий на вас. Мабуть, не може прийняти ваші стосунки з тобою чоловіком.... 

– Агато, ти зовсім не вмієш брехати, – кажу з гіркотою. 

– Вашого батька теж можна зрозуміти. Ваш хлопець його ворог. Він розлучив вашого брата з дружиною. – Ярина ніколи не кохала Рената. Їй були потрібні тільки його гроші. Вона отримала по заслугах. 

– Але ж в них дитинка. Вона не повинна страждати, – Агата зі співчуттям дивиться на мене. Ніби намагається нагадати мені про події минулого. 

– Ну може хоч мамою вона стане хорошою, – припускаю. 

– Думаю, що так. Вона дуже змінилася. І якщо ви не проти, моя пані я залишуся у будинку вашого батька. Буду допомагати пані Ярині з дитиною. Бачу на обличчі Агати сум'яття і почуття провини. 

– Все гаразд. Я вже давно не член цієї родини. 

– О, пані, не кажіть так. Ваші рідні люблять вас. Просто зараз все так склалося. Але я сумуватиму за вами якщо ви переїдете, – Агата підходить ближче й міцно мене обіймає. 

– О, Агато я теж сумуватиму. Але додому я не повернуся. Тепер Орест моя сім'я. І я залишуся з ним. А батьку передай, що я не тримаю на нього зла. І хай простить мені. Хоча я не відчуваю провини. 

– Моя пані, все буде добре. Я так рада, що ви знайшли своє кохання. Ви заслуговуєте на щастя, – Агата витирає сльози. 

– Дякую. Давай краще вип'ємо чаю. Це нас трохи збадьорить. Після сумної розмови. 

Агата киває й ми разом п'ємо запашний чай. Коли Агата йде я вирішую трохи відпочити й подумати. Лікар сказав, що першу ніч Орест провів біля моєї палати. 

Й взагалі він ще не бачив, щоб чоловік так побивався за жінкою. Отже, він по справжньому мене кохає. І я зробила правильний вибір обравши його. Так спочатку я не вірила, що з наших стосунків щось вийде. Але зараз зрозуміла, що не помилилася, коли знайшла в собі сили йому пробачити. Але між нами продовжує стояти його тітка. Яка наче чорна хмара насувається на нас. Кожного разу. І ця історія з отруєнням? На що вона розраховувала? Позбутися мене? Чи тільки залякати? На щастя Орест вчасно приїхав. І мене врятував. Якби не він. Я б вже була на тому світі. Зітхаю й знову відчуваю важкість у тілі. Ніби я дерев'яна колода. 

Я дивлюся на стелю й раптом чую як двері палати тихо хтось відкриває. Повертаю голову й бачу Ігоря Миколайовича. Збентеженого й спантеличеного. Ще його тут не вистачало. У мене зараз зовсім не має сил для пояснень.