21.4

  Вранці прокидаюся від того, що відчуваю легкий холодок. Відкриваю очі й повертаю голову. Місце Ореста порожнє. Невдоволено зітхаю. Знову він покинув мене одну. Вночі він дарував мені любов і тепло, а зараз так швидко зник. Я встаю з ліжка й шукаю свій халат. 

Надягаю його. Потім йду до комода, який стоїть навпроти ліжка. Й бачу там маленький папірець. Розгортаю його. Це записка від Ореста. Там всього три речення: "Люба, вибач, що знову покидаю тебе одну. Але робота кличе. Кохаю тебе". Я посміхаюся й вирішую чимось себе зайняти поки Орест на роботі. Роблю собі добрячу порцію кави й сідаю за ноутбук. Потрібно знайти нову роботу. Ту яка приноситиме мені задоволення. Вакансій доволі багато. Виписую декілька номерів телефонів. Щоб подзвонити й домовитися про співбесіду. 

А поки я не знайшла роботу мрії хочу влаштувати Оресту сюрприз. Романтичну вечерю на двох при свічках. Швидко одягаюся і їду до супермаркету купити продукти. Мені вдається швидко з усім впоратися. З купою продуктів заходжу на кухню й починаю готувати вечерю. Обожнюю готувати. Це одне з моїх хобі. Коли в мене все готово я починаю розкладати свічки та квіти. Потім набираю Ореста, але він не відповідає. Відправляю йому повідомлення. Потім йду переодягнутися у сукню, яку я вчора придбала. Червону з глибоким декольте. Підмальовую губи й поправляю зачіску. Раптом у дверях лунає дзвінок. Радію, бо напевно Орест прочитав моє повідомлення. І вирішив прийти скоріше. 

    Йду до дверей і широко їх відкриваю. Але на порозі замість коханого чоловіка стоїть жінка. Його тітка. Вона зі зневагою оглядає мене з ніг до голови. 

– Доброго вечора. Здається я завадила побаченню двох закоханих голубків, – промовляє жінка невдоволено стиснувши губи. 

– Доброго вечора. Ореста не має вдома. Він поки що на роботі, – бачачи цю строгу жінку інстинктивно намагаюся прикрити своє декольте. 

– Ну що ж так навіть краще. Я увійду? – тітка Ореста впевненим кроком йде до вітальні. 

– Їсти будете? – питаю скоріш через правила хорошого тону. 

– Ні, краще випити. Я присяду, – жінка сановито сідає на стілець. 

– Шампанського? 

– Так. Не відмовлюся. Собі теж налий. Врешті решт нам варто випити за таку подію. 

– Яку подію?

– Ну як? Ви тепер з Орестом разом, як я розумію? 

– Так. Звісно.

– Чим не привід випити келих шампанського з найближчою людиною твого коханого чоловіка, – тітка Ореста пальцями торкається ніжки келиха. 

– Гаразд. Може хочете фруктів? Так буде смачніше, – схоплююся з місця. 

– Принесіть мені краще води, Марто. А то щось в горлі пересохло, – відповідає жінка й починає покашлювати. 

– Добре, хвилину, я зараз. 

– Можеш не квапитись. У мене багато часу. Йду на кухню й тремтячими від хвилювання руками набираю склянку води. Повертаюся до вітальні. Простягаю жінці склянку з водою. 

– Дякую. Ну то що? В мене зародився тост. Вип'ємо за Ореста. Його силу та мужність, – промовляє жінка й підіймає келих. Потім трохи відпиває. 

– За Ореста, – відсалютовую й теж трохи відпиваю. 

– Знаєш я помилялася в тобі. Думала тобі не вистачить впертості, щоб підкорити мого племінника. Але ні. Ти таки перетягла його на свій бік, – зненацька заявляє жінка. 

– Що ви маєте на увазі? 

– Ти зруйнувала всі мої плани. Маленька вискочка. Якби ти знала, як я тебе ненавиджу. Краще б ти ще тоді здохла, – шипить Тамара. Здається. 

– У чому я винна перед вами? Не розумію? – кажу й відчуваю як все моє тіло ніби починає сковувати в тиски. 

– В тому, що з'явилася у нашому житті. В тому, що цей бовдур закохався в тебе й цим самим зіпсував весь смак помсти. Але нічого сьогодні ти назавжди зникнеш з життя Ореста й цього світу, – каже з тріумфом Тамара. 

– Що ви зі мною зробили? – кричу від страху  й відчуваю запаморочення у голові. Горло здавлює спазм. Мені нічим дихати. Відчуваю як сповзаю зі стільця. 

– Нічого. Тільки завершила те що почав Орест. Бувай. Хай земля тобі буде пухом, – промовляє Тамара. 

Я закриваю очі й занурююся у пітьму.

НУ ЩО ДРУЗІ. ЯК ВАМ РОЗДІЛ? ДІЛІТЬСЯ СВОЇМИ ДУМКАМИ ВІД ПРОЧИТАНОГО Й НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ПІДПИСКУ.