20.2

– Ну ти як? – питаю в Марти й подаю їй чашку гарячого чаю. Після нашої пригоди вона вся аж тремтить. Потрібно допомогти їй зігрітися. 

– Та, нор- ррр- ма-ль-но-но- но, – промовляє Марта й продовжує труситись. 

– Випий, чаю. Це тобі допоможе. А потім я приготую для тебе гарячий бульйон, – відповідаю й сідаю біля Марти. Потім трохи поправляю на ній ковдру в яку вона закуталась. Через деякий час Марті стає трохи легше й вона навіть починає нормально розмовляти. 

– Ти як? В тебе здається травмована нога, – цікавиться Марта. Й уважно дивиться на мою кінцівку. 

– Так, є трохи. Але перелому або вивиху нема. Просто сильний удар, – обережно заправляю пасмо, яке впало на обличчя Марти. І диво вона вперше за останній час не брикається. Не тікає й не відштовхує мене. Це доволі великий прогрес. 

– Ти молодець. Поводився наче справжній лицар, – каже невпевнено Марта. 

– Не перебільшуй. Так би вчинив будь-хто на моєму місці, – продовжую торкатися волосся дівчини. Воно гладке й шовковисте на дотик. Перебираю його між пальцями. Від цього я отримую неабияке задоволення. Здається вона теж. 

– Ти помиляєшся..., – недоговорює Марта, а потім різко стає дуже серйозною. 

– Щось не так? – одразу цікавлюся. – Оресте, а розповіж, мені про свого брата. Ти колись казав, що він в тебе є. Чомусь я впевнена, що він хороша людина, – Марта раптом змінює тему розмови. 

– Ну що ж. Навіть не знаю з чого почати. Історія наших відносин з Арсеном тягнеться ще з тих часів коли мені було шістнадцять. Точніше сказати. Саме тоді коли Арсен випадково дізнався про моє існування. 

– Це як? – не розуміє Марта. 

– Отак. Ми з Арсеном зведені брати. Колись його батько згрішив з моєю матір'ю. Потім покинув. І мати Арсена майже до останнього не знала про це. 

– Тобто ти... 

– Так, я позашлюбна дитина. Байстрюк. Називай як хочеш, – на моєму обличчі з'являється гірка посмішка. 

– Я не це мала на увазі. Просто мені дивно, що деякі чоловіки такі безсердечні. Зраджують своїм жінкам, а потім відмовляються від власних дітей. 

– Так і таке буває. Але повернемося до Арсена. Він сам знайшов мене й ми познайомились. На той час я був молодим і не досвідченим, тому не хотів з ним спілкуватися. Але декілька років потому ми стали найкращими друзями. Й коли я потрапив за ґрати саме Арсен один з небагатьох хто мені допомагав.

– От бачиш. Я не помилилася. Твій брат хороша людина, – відповідає Марта задоволена своєю правотою. 

– Так, навіть дуже. Інколи мені здається, що я не заслуговую на такого брата, – тихо кажу й дивлюся поверх плеча Марти. 

– Не знаю, що сказати. Всі люди помиляються. Але потрібно вчасно виправляти свої помилки. Якось так. 

– Теж саме мені завжди говорить Арсен, – намагаюся підтримати Марту. 

– Дивний збіг... Марта уважно починає вивчати моє обличчя й зупиняється на моїх губах. Відчуваю як починаю збуджуватись. Уява мені малює доволі банальні картинки. 

   Інстинктивно я присуваюся до Марти так що наші коліна торкаються одне одного. Марта не проти. Вона продовжує дивитися на мене з німим закликом. Її зіниці розширюються, а зрачки темніють. Дозволяю собі наблизитись до неї впритул. 

Більше я нічого не роблю. Тільки очікую. Вона сама повинна хотіти цього. Не хочу ні до чого її змушувати. 

– Поцілуй мене, – раптом сама каже Марта. Я дивлюся на її відкритий рот. Більше запрошення мені не потрібно. За секунду ми зливаємося у палкому поцілунку.

▪︎▪︎▪︎▪︎▪︎

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ДІЛІТЬСЯ ВАШИМИ ВРАЖЕННЯМИ СТОСОВНО РОЗДІЛУ. ЧЕКАЮ З НЕТЕРПІННЯМ. ПРОШУ ВИБАЧЕННЯ ТИМ КОМУ НЕ ВІДПОВІЛА. НЕ ЗАВЖДИ ВИСТАЧАЄ ЧАСУ. ДЯКУЮ ЗА ПОРОЗУМІННЯ.

І НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО НОВИЙ ГРАФІК ОНОВЛЕНЬ. ДВА РАЗИ НА ДЕНЬ. 

ЯК ДУМАЄТЕ ПРОБАЧИТЬ МАРТА ОРЕСТУ? ЧИ ЗНОВУ ВДАВАТИМЕ СНІЖНУ КОРОЛЕВУ?