18.2

– Куди ти мене тягнеш? – обурюється Марта. Вона знову починає пручатися, хоча декілька хвилин назад могла розпрощатися з життям якби я не втрутився. 

– Ти поїдеш зі мною, дорогенька. Й тільки спробуй втекти. Цього разу тобі це точно не вдасться, – кажу сердито. Марта схоже думає, що я блефую, тому що намагається звільнитися від мене. 

– Ти тепер що силою мене тримати будеш? Як дикун? – Марта смикає рукою й схоже знову прагне мене вдарити. 

   Ми зупиняємося біля мого авто. Я відкриваю двері й міцно обійнявши Марту силою заштовхую в салон машини. Вона починає битися мене ногами, але цього разу я напоготові. Тому легко уникаю її ударів. 

– Якщо не заспокоїшся я закрию двері й відіб'ю тобі ноги. Ти цього хочеш? – моє обличчя насуплене. І настрою взагалі немає. 

Тож Марта розуміє, що я не в гуморі й все-таки поступається мені. Ми сідаємо в авто і я вмикаю двигун. Одразу ж рушаємо. 

– Ну і куди ти мене повезеш? В темний підвал? – знущається Марта. 

– Ні, це вже занадто навіть для такої бездушної скотини як я, – перекривляю раніше сказані нею слова. 

– Тоді я тебе зовсім не розумію. Навіщо тобі все це? Ти зненацька починаєш бігати за мною. Слідкуєш. Благаєш пробачити тобі. Навіщо цей фарс Оресте?

– Марто саме тепер я щирий з тобою. Це не фарс. Мені дійсно шкода. Бо те що я наробив завжди буде викликати в мені сором. 

– Оресте, зовсім недавно ти мені говорив геть інше. Принижував і говорив бридкі слова. Що змінилося?

– Все. Я змінився. 

– Мені в це слабо віриться. Ще декілька тижнів назад ти мені казав, що я тобі байдужа. Що ти кохаєш іншу жінку. А зараз ти хочеш повернути мене? Це ж садомазохізм якийсь, – огризається Марта. 

– Думай, що хочеш. Та я зрозумів свої помилки. Я вже втратив нашу майбутню дитину і тепер не хочу втратити тебе, знову, – спокійно вимовляю. 

– Ти мене втратив назавжди. Оресте. Прокинься, – Марта водить переді мною вказівним пальцем. 

– Дозволь я тобі доведу, що це не так, – відповідаю й хитро всміхаюся. 

– Це буде марно. Я більше тобі не вірю. А довіра головне у міцних стосунках. 

– Довіру можна відновити, якщо захочеш. Саме це я й збираюся зробити. 

– То куди ми їдемо? – гарчить Марта. 

– Скоро побачиш. Це можливо не Париж, як ти мріяла, але тобі сподобається. Запевняю. 

– Звідки ти знаєш про Париж? Чекай ти? Куди ми їдемо? – Марта підстрибує на місці й починає смикати за дверні ручки. 

– Ей, обережніше. Зараз зламаєш мені двері, – попереджаю сердитим тоном. – Йди до біса. Випусти мене, – кричить дівчина. 

– Посеред ночі. На безлюдній трасі? Ти впевнена? – Краще так, аніж з тобою, – бурчить Марта. 

– О, мені подобається коли ти злишся. Це виглядає доволі сексуально, – промовляю й дивлюся на губи Марти. 

Вона мовчить й відвертає голову. Починає дивитися у вікно. Далі ми їдемо у повній тиші. 

  Коли ми дістаємося місця призначення Марта вже солодко спить. Не хочеться її будити. Тому тихо відкриваю двері авто й обережно беру її на руки. Потім заношу в котедж. Тут дійсно гарно, а найголовніше просторо. Два поверхи. Багато кімнат. Все з натурального дерева. Арсен не збрехав. Все зроблено як для себе. Знаходжу спальню. Не вмикаючи світла кладу Марту на велике м'яке ліжко. Знімаю обережно з неї взуття та верхній одяг. Щоб не розбудити. Хай поспить. Це піде їй на користь. Також знімаю взуття та верхній одяг і лягаю біля Марти. Сьогодні потрібно відпочити. А завтра ми все обговоримо.

••••••••

ДРУЗІ ОСЬ ТАКИЙ ВИЙШОВ РОЗДІЛ. НЕ ЗНАЮ ЯК ВИ ПОСТАВИТЕСЬ ДО ВЧИНКУ ОРЕСТА. ТОМУ ЧЕКАЮ ВАШОЇ ДУМКИ. БУДУ ВДЯЧНА. І НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ПІДПИСКУ НА АВТОРА. ДУЖЕ КОРИСНА ФУНКЦІЯ.

ЩЕ ХОЧУ ДОДАТИ, ЩО НОВІ ЧАСТИНИ РОЗДІЛУ ТЕПЕР БУДУТЬ ВИКЛАДАТИСЯ ЧАСТІШЕ. ПО ДВА РАЗИ НА ДЕНЬ. ТОМУ СЛІДКУЙТЕ ЗА ОНОВЛЕННЯМИ.

•••••••••