17.4

  У нічному клубі багато натовпу. Всі намагаються стовпитися біля сцени. Тому що приїхав відомий діджей. Можна сказати молодь в угарі. Багато хто вже перебрав з алкоголем та кальяном. Мені якщо чесно зовсім тут не подобається. Краще було лягти в тепле ліжко й випити гарячого молока. Але мені здавалося, що якщо я піду з Нікою до клубу мені стане легше. Я хоча б на деякий час забуду про все, що зі мною сталося. Мабуть, саме тому я так хотіла до Парижу. 

– Марто, вип'єш чого-небудь? Боря пригощає, – каже Ніка й показує на свого нового знайомого. 

– Ні, поки що. Може пізніше, – відповідаю. Я йду до нашого столика, а Ніка йде з Борисом чи як там його на танцмайданчик.

  Сідаю за столик і замовляю собі лате. Офіціант приносить його напрочуд швидко. Потягую з трубочки смачний напій. Дивлюся навкруги. Які ж вони всі безтурботні. Молодь. Хоча мені теж не багато років, але завдяки Оресту мені здається ніби я прожила пів життя. Постаріла у душі. За своїми спостереженнями я не помічаю як до мене за столик сідає Орест. Він мовчить. Й коли я його помічаю трохи посміхається. 

– Привіт, як справи? – питає. 

– Ти що тут робиш? Що слідкував за мною? – відразу стаю у позу. 

– Ну є трохи. Бо ти ж не бажаєш мене бачити. Тому вирішив за тобою прослідкувати. 

– А ти, мабуть, вважаєш, що я маю зараз верещати від радощів. Що ти відважився сюди прийти? 

– Марто, припини. Я просто хотів тебе побачити. Я ні на що не претендую, – зауважує Орест. 

– Звісно. У тебе ж є Ярина. Та її майбутня дитина, – хмикаю. 

– Чому ти знову заводиш цю пісню? Між мною і Яриною нічого не має. Нас ніщо не пов'язує. Скільки ти ще мені цим докорятимеш? 

– Вона вагітна. І ця дитина може бути від тебе. Після цього всього ти вважаєш, що я маю тебе пробачити? Зрадник, – шепочу. 

– Марто, клянуся тобі власним життям, що між нами з Яриною нічого не було. Якщо вона й вагітна, то точно не від мене, – виправдовується Орест. 

– І ти думаєш я тобі повірю? Ніколи. Ти завжди для мене залишишся зрадником та брехуном. 

– Це твоє право вірити мені чи ні. Та стосовно цього питання моя совість чиста. Ця дитина не моя, – стверджує Орест. 

– Мені все одно. Ти більше нічого для мене не значиш, Оресте Ланевич, – кажу впевнено.

– Це ми ще побачимо, – з насмішкою відповідає Орест. І це мене жахливо дратує.

  Мало того що він майже цілий тиждень переслідував мене, та ще й сьогодні приперся сюди. Орест встає з місця й підходить до мене. Потім бере за руку. Нічого не розумію. Що він задумав? 

– Відпусти, мене. Відпусти кому кажу, – намагаюся вирватися. Але Орест мене не чує. 

Та й хто взагалі почує у такому шумі. Орест затягує мене у коридор і там припирає до стіни. 

– Тихо, не пручайся, бо буде гірше, – впевнено каже. 

– Що ти задумав? Викрасти мене? Не вийде, бо я кричатиму щосили, – шиплю й відкриваю рота, щоб крикнути. 

Але Орест не дає мені цього зробити. Він нахабно мене цілує. Я обурена. Тому взагалі не можу нічого відповісти. Як він посмів? Козел. 

– Спробуєш закричати, поцілую знову. Ти цього хочеш? – серйозно питає. Від шоку я тільки хитаю головою. 

   Він знову  хоче мене потягнути за собою, але моя реакція виявляється швидшою. Я з розмаху вдаряю Ореста в пах. І розумію, що влучила. Тепер треба тікати. Куди завгодно.

••••••

ПРИВІТ ВСІМ. МОЖЛИВО СЬОГОДНІ БУДЕ ЩЕ ОДНА ЧАСТИНА РОЗДІЛУ. ЯКЩО У МЕНЕ ВИЙДЕ. ТОМУ ДОЛУЧАЙТЕСЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ КНИГИ. ЧЕКАЮ НА ВАШІ ДУМКИ. БУДУ ВДЯЧНА.

•••••••