16.4

  Вже пів години моє авто стоїть неподалік від будинку Марти. Вирішую прослідкувати за нею, щоб мати змогу поговорити. Приблизно у такий час вона йде на роботу. Тому думаю Марта ще не встигла піти. Сиджу спостерігаю. Моє серце починає битися сильніше. Коли бачу, як відкриваються залізні ворота будинку. Але на моє розчарування з них виходить не Марта. Я придивляюся уважніше й розумію, що це Ярина. Вона має доволі поганий вигляд. Обличчя змарніле та бліде. Постава опущена. Зовсім не та жінка яку я знав. Вона роздивляється по сторонах й раптом помічає моє авто. І одразу ж йде до нього. Ну і що тепер робити? Я не хочу ні чути, ні бачити її. Але й не впустити в авто теж не можу. Ярина нахабно відкриває двері й плюхається на сідак. 

– Привіт, що ти тут робиш? Хоча ні, дай вгадаю. Ти вичікуєш цю вискочку Марту? – цікавиться невдоволена Ярина. 

– Це взагалі то не твоя справа. Якщо тебе потрібно підвезти, то вибач не цього разу, – відповідаю.

– Послухай, мені взагалі то байдуже кого ти там чекаєш. Я маю тобі дещо сказати, – промовляє Ярина й трохи кривиться. Ніби її нудить. 

– Що саме? 

– Я вагітна. Але не знаю хто батько дитини. Ренат каже, що це ти. Тому поки не народиться дитина він дозволив мені залишитись у будинку. Але вже не в статусі його дружини. 

– А потім? Що буде потім? – Коли? – не розуміє Ярина. 

– Коли народиться маля? 

– Генетична експертиза. Але я боюсь, що вона може вказати на тебе. І що ми робитимемо тоді? – гірко промовляє Ярина. 

– Нічого, – просто відповідаю. 

– Як це нічого. Ренат мене вижене з будинку, якщо ця дитина не його, – обурюється Ярина. 

– Вона його. Або когось іншого. Тобі вже краще знати. Але точно не моя. 

– В сенсі? – дивується жінка. 

– Бо між нами не було нічого окрім поцілунків та обіймів. 

– Ти що вирішив з'їхати. Я так і думала. 

– Ярино, ми дійсно з тобою не займалися сексом. Тієї ночі. Востаннє це було ще років десять тому, – наполягаю на своєму. 

– Як? Ми ж прокинулися в одному ліжку. Й ти сказав, що ми провели чудову ніч разом. Тому я подумала, що це може бути й твоя дитина. 

– Я тобі збрехав. Ти була настільки п'яною, що ледь дісталася ліжка. Невже ти думаєш, що була спроможна на щось більше? 

– То ти все навмисно підлаштував? Але навіщо? – Ярина витріщається на мене. 

– Щоб ти знову захотіла бути зі мною. 

– Для чого? Тільки не кажи що й досі мене кохаєш, – грубо промовляє Ярина. 

– Не скажу, бо це не правда. Я скористався твоєю прихильністю. Більш того я знав, що ти прибіжиш до мене як тільки дізнаєшся, що я збагатів. Тоді й виник весь цей план.... 

– Яке ж ти все-таки падло, Оресте. Ти зруйнував моє життя. Змусив страждати. Я тебе ненавиджу. Козел, виродок, – кричить Ярина й починає мене бити кулаками по грудях. 

– Ярино, заспокойся. Що міг я для тебе зробив. Сказав правду. Тепер ти вільна. Й більше тебе не будуть мучити докори сумління. 

– Ти мене просто заспокоїв. Я така щаслива. Добре я вчинила, коли зробила аборт десять років тому. На світі стало одним виродком менше, – кидає Ярина й швидко вилізає з машини. 

Від її слів у мене виникає жахлива лють. Я вискакую з автомобіля і йду за Яриною. Сильно хапаю її за руку. 

– Відпусти мені боляче, – кричить. 

– Що ти сказала про аборт? 

– Правду. Десять років тому я зробила аборт. Бо дізналася, що вагітна від тебе. Як раз перед тим як ти потрапив до в'язниці. 

– Як ти могла? Ти бездушне чудовисько. Голодне грошей. Наче чорна діра засмоктуєш. Всього тобі мало, – сильно трясу Ярину за плечі. 

Вона сміється й дивиться кудись позаду мене. Я обертаюся й бачу як біля воріт стоїть шокована Марта.