15.3

– А ви одружені, Ігор Миколайович? – питає спрожогу Ніка. 

Я дивлюся на Ігоря Миколайовича й густо червонію.

 Інколи моя подруга буває вкрай зухвалою. 

– Ні, поки що, – відповідає чоловік й навіть всміхається. Як це у неї виходить? Ніка вміє ставити запитання так, що на неї просто неможливо ображатися. 

– А сім'ю взагалі плануєте? – продовжує Ніка. 

– Ну звісно. Кожен нормальний дорослий чоловік хоче створити міцну сім'ю, – Ігор Миколайович у цей момент чомусь дивиться саме на мене. 

– Але ж це велика відповідальність, – додає Ніка. 

– Згоден з вами. Тому кожна людина сама вирішує коли її на себе брати. 

– Точно. От ви мені подобаєтесь. Серйозний, дорослий чоловік. Не те що дехто, – протягує Ніка й дивиться на мене. Ніби даючи зрозуміти кого вона має на увазі. Я ж вдаю повний ігнор і відвертаюся в інший бік. 

– Дякую. Та у виправдання деяких чоловіків можу сказати одне. Кожен з нас допускає помилки. Але якщо вчасно їх виправити, то ніколи не пізно почати все заново. 

– Як мудро, – зітхає Ніка. Її вираз обличчя стає замріяним.

   Розмова явно пішла не в ту течію. Думаю про що почати нову тему? 

– Марто, як ваша рука? Не болить? – питає Ігор Миколайович і я зітхаю з полегшенням.

 Нарешті буде можливість поговорити про щось інше. 

– Вже краще. Лікування, яке ви прописали дуже допомогло, – кажу з легкою посмішкою. 

– Чудово. Отже, завтра чекаю вас на контрольний огляд. Треба подивитись як зростаються кістки на вашому суглобі. Все-таки це лікоть. 

– Добре. Обов'язково прийду.

  Ігор Миколайович дивиться на мене з турботою та якоюсь ніжністю. Це починає мене бентежити. 

Встановлюється довга пауза, яку порушує Ніка. 

– Ну це я піду вже. Бо мені ще потрібно заїхати до мами на роботу.

 – А, так мені теж пора. Племінник чекає, – Ігор Миколайович нітиться і втягає голову у плечі. Ніби почуває себе незграбно. 

Ніка одразу ж швидко йде вперед, щоб заглушити нас удвох. Не одразу, але Ігор Миколайович наважується до мене знову заговорити. 

– Марто, хотів запросити вас у кіно. Якщо ви не проти. 

– Якщо чесно, то я дуже давно не була у кіно.

– Ну тоді з'явилася нагода туди сходити. То ви згодна, Марто? 

– Варто спробувати... 

– Ну тоді я вам зателефоную. Гаразд? 

– Добре. Чекатиму вашого дзвінка, – кажу для пристойності. 

    Ігор Миколайович киває і йде. Я ж залишаюся сама і навіть не знаю що робити. Мені звісно хочеться почати все знову і всяке таке. Але для цього я врешті повинна забути Ореста. Але й нові стосунки я ще не готова починати. Рани які мені наніс чоловік якого я кохала ще не швидко загояться. Та й взагалі хочеться поїхати куди-небудь далеко. Щоб відновити сили. Можливо й справді так зроблю. Я давно мріяла поїхати до Парижу. От і з'явилася можливість здійснити хоча б одну свою мрію. 

– Ну, що цей красунчик запросив тебе на побачення? – цікавиться Ніка, коли я підходжу до неї.

– Так. Але це не побачення. А звичайний похід у кіно. 

– Ой, ну не починай. Він на тебе запав. Це точно. Я сама бачила. 

– І що пропонуєш кинутися йому на шию?

– Ні, просто спробуй забути свого горе – коханого й почати звертати увагу на інших чоловіків. Тобі взагалі потрібно розвіятись. Це найкращий спосіб від страждань. 

– Я дослухалася твоєї поради. Й вирішила розвіятись. 

– Як саме?

 – На вихідних я лечу до Парижу.

Любі читачі здається Ігор Миколайович вподобав Марту. Схоже тепер вона стане перед вибором. Почати нові стосунки чи сумувати за старими? Може Париж їй допоможе все обдумати?