14.3

    Коли чую слова Ніки, то у мене наче земля вилітає з під ніг.А всередині вирує вулкан негативних емоцій. Якщо це правда, то виходить я справжня сволота. Так обійшовся з вагітною жінкою та ще й у якомусь розумінні винен у, тому що вона втратила дитину. Нашу дитину. Я довго стою мовчки й дивлюся в одну точку переварюючи інформацію, яку мені виклала подруга Марти. Відчуваю себе й справді монстром та чудовиськом. Я знущався з неї. Сміявся над її почуттями. А вона була вагітна. 

Й навіть не сказала про це. А може й не встигла сказати. Довбана совість підказує, що я кретин який зруйнував не тільки життя Марти, а своє власне. У мене міг бути син, або донька. І чесне слово я б їй дав все що вона потребувала. Не зважаючи на те як би склалися наші стосунки з Мартою. 

– Ну я піду. Все що я хотіла я вже сказала, – говорить Ніка і збирається йти. 

– Зачекайте. У якій вона лікарні? – цікавлюся. 

– Я вам не скажу, бо не хочу, щоб ви прийшли до неї й знущалися. Марта й так через вас натерпілася, – кидає сердито Ніка. 

– Я не збираюся її мучити. Просто хочу передати якісь речі або продукти.... 

– Вона від вас нічого не візьме. Бідна жінка через вас перетворилася на власну тінь. Не дарма я підозрювала, що тут щось не так. 

– Що ви можете знати, – промовляю ніби на автоматі. 

– Я знаю тільки те що Марта кохала вас безмежно. Ви були для неї цілим світом. І її почуття були справжніми до вас. А ви знехтували нею й змусили так страждати. Нічим ви не краще В'ячеслава. 

– Як ви сказали В'ячеслава? 

– Так, її колишнього. Він теж так само з нею вчинив. Гарно залицявся, у коханні зізнавався. Навіть зробив їй пропозицію. А потім раптово десь зник. Скільки Марта його не шукала все одно не знайшла. – Я не знав. 

– Звісно. Бо Марта нікому про це не розповідала. Їй було соромно й боляче. Тільки потім вона дізналася, що цей виродок проміняв кохання на навчання за кордоном, – жаліється Ніка. 

– Виходить він її просто кинув? 

– Так. Ще й без пояснень. Ось чому я підозрювала, що ви нічим не краще Слави. Ви навіть гірший. Бо В'ячеслав хоча б не використовував Марту, а ви так. У всіх розуміннях, – тикає в мене пальцем дівчина. Добре розумію на що натякає Ніка. 

Та все що було між нами з Мартою було по її волі. Я ніколи ні до чого її не змушував. Вона сама хотіла цього й навіть наполягала. 

– Будь ласка, приберіть свої пальчики, Ніко. І взагалі ми з Мартою самі розберемося у наших стосунках. Це вам зрозуміло? 

– Нарозбиралися вже. Дайте Марті спокій і це буде найкращим варіантом, – шипить Ніка і різко виходить з кабінету. Вона так швидко пішла, що я так і не дізнався у якій лікарні лежить Марта. 

Ну що ж доведеться це робити самому. Це не так вже й важко. Я повинен поїхати до неї. Бо якби там не було завинив перед нею. Спочатку потрібно купити продукти, а вже потім поїхати. 

Скасовую усі справи на сьогодні та одразу ж їду до супермаркету. Після того як добре скупився їду у лікарню де по моїй інформації лежить Марта. На рецепції мені підтверджують інформацію. Й навіть дозволяють пройти на другий поверх у двісті першу палату. Саме це я й роблю. Зі страхом і хвилюванням.

¤¤¤¤¤

ЛЮБІ МОЇ НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ЗІРОЧКИ ТА КОМЕНТАРІ. ДЛЯ ПІДТРИМКИ ДУХУ АВТОРА!

ДЯКУЮ!

¤¤¤¤¤

"Не фіктивна для боса".

https://booknet.ua/book/ne-fktivna-dlya-bosa-b421384