13.1

МАРТА.

  До Ореста вирішую прийти ще один раз. Хочу повернути йому всі його подарунки. Щоб нас нічого не пов'язувало. Хоча ні. Все ж таки є одне що нас пов'язало на все життя. Наша спільна дитина. Про яку я збираюся все-таки йому повідомити. Можливо хоча б тоді він одумається й хоча б перепросить за все що він накоїв. Спочатку звісно я не хотіла йому казати, але Ніка мене запевнила, що діти не відповідають за помилки батьків. І в принципі я з нею згідна.

 – Ну то про що ти хотіла поговорити? Тільки давай швидше, бо в мене немає на тебе часу, – заявляє холодно Орест.

– Так, але спочатку я хочу тобі дещо повернути. Ось це всі твої цінні подарунки, – виймаю з сумочки золотий браслет, підвіску та сережки з діамантами. Кладу Оресту на стіл. Він уважно спостерігає за моїми рухами. Його обличчя одразу ж перекошує злісна гримаса. 

– Якщо ти вирішила влаштувати шоу, то це не до мене. Забирай всі ці дрібнички й вали звідси. 

– Тобто ти навіть не хочеш вибачитися та пояснити свій жорстокий вчинок? – питаю. 

– Ти що сюди прийшла виясняти стосунки? Я тобі все пояснив ще тоді. Ти мене не цікавиш. Я просто тебе використав. Розумієш? – Орест починає лютувати.

 – Так. Та дай мені відповідь тільки на одне питання. І я дам тобі спокій, – промовляю.

– Ну? Що ще ти хочеш знати? – терпіння Ореста схоже на межі. 

– Ти справді досі кохаєш Ярину? Саме тому ти вирішив повернути її? 

– А ти що думаєш? Що світ крутиться тільки навколо тебе. Такої собі принцеси, яка живе на всьому готовому. Так ось завжди так не буде. Ти не пуп землі, – Орест карбує кожне слово. 

– Мені шкода, що ти так про мене думаєш, – важко вимовляю. 

– А мені ні. Бо такі дівчатка як ти звикли, що все паде їм прямо до рота. І всі бігають навколо наче песики. Так от Марто, я не песик і не паж. Тому прислуговувати твоїй величності не збираюся, – грубить Орест. 

– Оресте, що ти верзеш. Я поставила запитання, а ти так і не дав на нього відповідь, – кричу. 

– Так, я дотепер її кохаю. Завжди кохав. Вона моє перше і єдине кохання. Тепер ти задоволена? – починає кричати знервований Орест й насуватися на мене. 

– А як же я? Чому ти брехав мені, що кохаєш. Я бачила у твоїх очах любов. Ні ти не міг мені брехати, – кажу витираючи потік сліз. 

На декілька хвилин мені навіть важко стає дихати.

– Скажи мені, будь ласка. Я коли-небудь казав тобі, що кохаю тебе. Робив зізнання? А те що ти нібито бачила у моїх очах. Це все гра, моя дорога. Я дорослий досвідчений чоловік і в мене таких як ти було дуже багато. Наївних дуреп, – сміється якось неприродно Орест. 

– Хочеш сказати я одна із них? 

– Мабуть. Та тільки, тому що ти звикла отримувати багато уваги тобі здалося, що це кохання. Ти ж не розумієш, що все може бути по іншому. Інакше б навіщо ти прийшла сюди? 

– Я, мабуть, піду. Ти маєш рацію. 

– Правильно. І барахло яке ти принесла теж забирай, – говорить Орест наостанок. 

– Ні, не заберу. Роби з ним що хочеш. Не хочу, щоб нас щось пов'язувало, – шепочу й виходжу з кабінету. 

– Йди, йди. Сподіваюся більше тебе не побачити, – каже Орест і коли я відмовляюся брати назад прикраси він кидає їх на землю й сильно топче ногою. 

  Я знову починаю плакати й кидаюся до розтоптаних прикрас. Таких само як і моє кохання до цього чоловіка.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ДІЛІТЬСЯ СВОЇМИ ДУМКАМИ СТОСОВНО РОЗДІЛУ. ЦЕ СИЛЬНА МОТИВАЦІЯ НАДАЛІ ПРАЦЮВАТИ НАД КНИГОЮ. БУДУ ВДЯЧНА КОЖНОМУ З ВАС)