12.1

ОРЕСТ

    Ренат дивиться на мене так наче я кентервільський привид. Його очі розширюються від подиву. Він наче не вірить, що я ще існую на цьому світі. Я ж зухвало всміхаюсь. Хай тепер мучаться. 

– Господи, я вже нічого не розумію. Чому ти так вчинив зі мною Оресте? З нами? – крізь сльози питає Марта. Їй боляче. Й це помітно. 

Так якщо включити здоровий глузд, то можна сказати я вчинив не правильно. Не потрібно було взагалі зв'язуватися з Мартою. Щоб потім не завдавати їй стільки болю. Але я хотів помститися цілій сімейці. І я це зробив. Та чомусь зовсім не відчуваю піднесення. Навіть якось трохи соромно. Ренат нарешті приходить до себе й намагається мені врізати. Але я вчасно відхиляюся. І Ренат промахується. 

– Ах ти ж сволота. Казав я батькові, що ще тоді потрібно було тебе прибрати. Він побоявся, а дарма, – ричить Ренат. 

– Хтось може мені нарешті пояснити, що тут відбувається? – перекрикує крізь сльози Марта. 

– Тобі пояснити, любонько? – питаю і продовжую,     – Десять років тому твій брат був моїм кращим другом. Принаймні я так вважав. Але один інцидент зробив нас назавжди ворогами. Хочеш знати який? 

Марта мовчить і дивиться на мене оленячими очима. Я ж продовжую свою невеселу розповідь. 

– Вбивство з необережності. Твій брат вбив людину. А відсидіти мав я. При чому твій брат все для цього зробив. Навіть твого батечка під'єднав. Уявляєш Марто? 

– То ви знайомі? – питання даються Марті з великою важкістю. 

– Ти досі нічого не зрозуміла? Як ти думаєш для чого я тоді з тобою познайомився? Щоб підібратися до нього. До всіх вас. Клятої сімейки.... 

– Господи як це все огидно. Невже не було інакшого способу домогтися свого. Чому ти обрав саме зраду Оресте? – Марта намагається почути від мене виправдання. Та цього не буде. 

– Знаєш були різні ідеї. Щось підкинути Ренату. Та він скоро сам себе знищить. От побачиш. Навіть думав будинок ваш підпалити. Але це занадто навіть для мене. Тому те що я зробив ще квіточки у порівнянні з тим, що я можу, – кажу й хижо посміхаюся. Марта має розуміти, що нікому не буде пробачення. 

– То через те що я колись відбив у тебе Ярину ти тепер переспав з нею? – нарешті прокидається Ренат. Він й справді рідкісний бовдур. 

– А чому ти думаєш що це було тільки раз? Ренат витріщається на мене, а Марта схлипує. Навіть не знаю як вона витримає ще декілька ударів. Хоча мені й справді не подобається робити їй боляче. 

– Щоб більше ні тебе, ні цієї курви Ярини я не бачив, – гарчить Ренат й подивившись на останок на двері ванної кімнати виходить. 

– Оресте та що ти за людина така? Як ти міг? Я ж так сильно кохала тебе. 

– А я тебе ні. Єдине що я робив це використовував тебе. Хоча в ліжку тобі й справді не було рівних, – говорю, щоб добити дівчину.

   Та не встигаю договорити як отримую сильного ляпаса. Що ж Марті пощастило жінок не б'ю. Хоча звісно й ляпаса цього заслуговую. 

– Оресте, з цього дня ми з тобою теж вороги. І я клянуся, що земля під тобою горітиме всюди куди ти ходитимеш. Бо навіть всевишній тобі не пробачить того як ти вчинив з жінкою, яка тебе по справжньому кохала, – важко промовляє Марта витираючи сльози. Після чого набравшись сил йде.