11.3

    Коли приходжу додому то одразу чую сварку батька та Рената. Вони разом у вітальні. І я тихо підкрадаюся, щоб послухати.

– Ти повний ідіот. Як ти міг програти таку суму? – кричить батько.

– Тату я не знаю як так сталося. Цей виродок напевно махлював. І братик його теж з ним заодне, – скиглить Ренат. 

– Хто він такий? Потрібно дізнатися більше про нього й прибрати з дороги. Бо такими темпами ти заведеш нас у злидні. – Я не знаю хто він. Якийсь новачок. Але обличчя у нього доволі знайоме. 

– То виясни це. У своїх людей. Це ж твій клуб. Невже ти не знаєш кого туди впускають, – цікавиться батько. 

– Гаразд. Я спитаю хто він. А тепер ти даси мені грошей. Бо я повністю на мелі. Будь ласка... 

– Зачекай. Зайдеш до мене на роботу там і поговоримо. 

– Добре. Тату приходили люди скаженого. Ну ти знаєш. Питали коли буде оплата за наступну партію товару? 

– Я сам з ним зв'яжуся. Це не твоя справа, – каже батько і я чую його кроки. Швидко ховаюся за стіну, щоб батько не помітив моєї присутності. 

    Що за скелети в шафі приховує моя сім'я? Скільки таємниць доведеться дізнатися? Мені стає страшно. І цей скажений? Хто він? Батько з Ренатом виходять на вулицю, а я зі своєї схованки. Я повинна у всьому розібратися. Сьогодні ввечері попрошу Рената взяти мене в ігровий клуб. Може хоча б там я про щось дізнаюся. А поки піду полежу, бо зовсім не важливо себе почуваю. Ввечері моя ідея зазнати фіаско. Ренат навідріз відмовляється мене брати у клуб. Як я не благаю й не прошу. Навіть погрожує приставити до мене охорону. Тому цю ідею доведеться відкласти на деякий час. Негоже псувати стосунки з братом. Тим більше зараз мені потрібен спокій і відпочинок. Вже декілька вечорів підряд я не бачу вдома Ярину.      

      Невже вона собі знайшла коханця? Виходячи з того що вже декілька разів їй посилали білі троянди й навіть одного разу пляшку дорогого вина. Хоча вона всіляко намагається це приховати. Вирішую зробити собі декілька бутербродів. Схоже вагітність змінила деякі мої смакові властивості. Я ніколи не любила бутерброди, а зараз просто слинки течуть. Схоже до кінця терміну я перетворюся на слониху. Але це не важливо. Головне, щоб дитинка народилася здорова. А все інше нісенітниці. Дивлюся на свій ще плоский живіт і починаю його гладити. Навіть уявляю як маленьке створіння з'являється на світ. 

– Моя пані, що ви тут робите? – до кухні несподівано заходить Агата. Отже ж жінка. Завжди з'являється не в тому місці й не в той час. 

– Готую собі бутерброди. Щось я зголодніла. 

– Так давайте я зроблю.... 

– Ні, ні Агато. Йди відпочинь, або займись іншими справами. Поки нікого не має. 

– Але ж я маю служити вам, моя пані, – сумно промовляє Агата. 

– Ну то я тебе відпускаю. До завтра, – кажу. 

– Ну добре. Тільки не поріжтесь. Бо я нещодавно віднесла наточити всі ножі, – Агата виходить з кухні з опущеною головою.

    Я ж сідаю за стіл й збираюся з'їсти смаколики. Але мене відволікає смартфон. Вірніше повідомлення від Ореста. "Чекаю на тебе завтра в готелі "Рояль". Потрібно поговорити". Коротко і ясно. Цікаво про що саме він так хоче поговорити?

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ПІДТРИМАЙТЕ БУДЬ ЛАСКА КНИГУ ЗІРОЧКАМИ І ВІДГУКАМИ. ЦЕ ДУЖЕ МОТИВУЄ АВТОРА.