11.1

МАРТА.

   Сиджу на туалеті й дивлюся на дві смужки на тесті. Хочеться й плакати й сміятися. Ні звісно дитина це дуже добре та все ж таки я й гадки не маю як на цю новину зреагує Орест.

Останнім часом він дуже дивно поводиться. Раптом стає чужим та відлюдькуватим. Дивиться на мене ніби порожніми очима. Щось з ним не так. Але що? Ой, навіть не знаю як правильно повідомити йому цю новину.

Щоб не злякати раніше часу.

Але й щоб моя дитина росла без батька я теж не хочу.

Він має право знати. Тому вирішую написати йому смс з пропозицією зустрітися ввечері у його ресторані. 

– Моя пані з вами все гаразд? – Агата тихо стукає у двері.

– Так, все добре. Зараз я вийду. Через п'ять хвилин, – відповідаю й ховаю тест у надійне місце.

    Пізніше збираюся і їду до подруги Ніки на її квартиру.

Вона живе окремо від батьків тому ми можемо спокійно попліткувати й обговорити ситуацію, що склалася.

    До Вероніки я приїжджаю швидко. Вона ставить чайник та виймає заздалегідь куплені еклери. 

– Марто, будеш трохи шампанського? – цікавиться Ніка.

– Ні, мабуть, я пас. Дякую.

– Ти чого. Воно дуже дороге і якісне. Не бійся не отруїшся, – жартує подруга.

– Та тут справа в іншому. Як тобі сказати....

– Скажи як є. Ми ж майже з дитинства дружимо.

– Ну загалом. Ніко, я вагітна, – швидко промовляю.

– Ти серйозно? Ну то я тебе вітаю, мамочко, – каже Ніка й одразу ж мене міцно обіймає.

– Дякую. Та думаю термін не великий. Тому радіти ще рано.

– Тільки не кажи що хочеш зробити аборт, – застерігає Ніка.

– Ні, звісно. Я ж не зовсім дурна. 

– От і Слава Богу. Скажеш батькові дитини. Він зробить тобі пропозицію й у тебе все буде в шоколаді.

– Навіть не знаю. Останнім часом Орест постійно гарчить на мене. Ніби злиться. Але за що не пояснює. 

– Марто, не бери до уваги. Чоловіки складні створіння. Догодити їм не так і просто. Може у нього зараз важкий період. От і все.

– Можливо. Сьогодні саме я вирішила йому про це сказати. Але мені потрібно налаштуватися, – промовляю.

– Так ти маєш рацію з таким тягнути не варто. Але пам'ятай, що ти завжди можеш покластися на мене, – каже Ніка й простягає мені тарілку з еклером.

– Дякую тобі подружко. Щоб я без тебе тільки робила, – посміхаюся.

– Навзаєм.

– А в тебе як справи? Що на особистому? – цікавлюся у подруги.

– Все здається добре. Скоро приїде Лучано й ми разом проведемо цілий місяць. Уявляєш? – радіє Ніка.

– Ніко, я дуже радію за тебе. Й бажаю тобі щастя. Хто знає можливо ми вже зовсім скоро потанцюємо на твоєму весіллі.

– Дай Боже. Я дуже кохаю Лучано й мрію вийти за нього, – Ніка починає накручувати на палець пасмо свого світлого волосся.

– Хай буде так, – кажу й підіймаю кружку з чаєм. Ніка починає гучно сміятися, а я за нею.