10.3

   Я різко розвертаюся й дивлюся трохи наляканий поглядом на Тамару. Це єдина жінка, яка завжди з'являється неочікувано. Від чого я часто втрачаю дар мовлення. 

– Бачу, ти тут не сумуєш, – підмічає Тамара й заходить у кухню, потім сідає за стіл, – До речі Оресте не познайомиш мене зі своєю подругою? – продовжує тітка. 

– Так. Знайомся це Марта. Марто це моя тітка Тамара, – ціджу крізь зуби, бо від злості готовий розірвати Тамару на шматки. Якого біса вона приперлася? 

– Дуже приємно познайомитися, Тамаро, – каже Марта й простягає руку Тамарі.

– Мені теж, – Тамара видавлює штучну посмішку й одразу кидає на мене гнівний погляд. – Марто, вийди, будь ласка, на декілька хвилин. Ми з тіткою маємо серйозно поговорити, – промовляю до Марти. 

Вона все розуміє й одразу ж виходить. 

– Як це розуміти Оресте? Що ця напівоголена дівка робить у твоїй квартирі? – шипить Тамара. 

– Тобі в подробицях описати, що саме? Тамаро ми ж дорослі люди, – відповідаю й вдаю ніби нічого не сталося. 

– Ти з нею що насправді хочеш зустрічатися? Ти ж казав, що збираєшся її звабити й кинути. А тут я приходжу й бачу, що вона розхожує по твоїй кухні у твоїй же сорочці? 

– Плани трохи змінилися. Я вирішив внести корективи. Я знайду інший спосіб їм помститися. Більш жорсткий. 

– А мені здається, що ти просто тягнеш гума. Може ти взагалі у неї закохався? Га? Дивись, бо якщо втратиш голову сильно пошкодуєш, – шепоче Тамара. 

– Це повна нісенітниця. Я абсолютно байдужий до цієї дівчини. Мені її навіть шкода. Вона хоча б трохи відрізняється від своєї сімейки, – запевняю тітку. Хоча кого я обманюю. Все ж зовсім байдужим до Марти мене не можна назвати. Бо те збудження яке я кожен раз відчуваю, коли вона знаходиться поряд дуже мене лякає. 

– Хотілося б у це вірити. І якщо так не тягни, а розберись з дівкою як найшвидше. 

– Повір Тамаро, це вже дуже скоро відбудеться. Я обіцяю, – кажу з хижою посмішкою на обличчі.

 – Дуже на це сподіваюся, – Тамара встає з-за столу і йде до вхідних дверей. 

– Так, тільки я повинен зробити ще один хід, – кажу замислююсь. 

– Ну добре. Хотіла б я з тобою поговорити довше, але твоя гостя заважає. Тому бувай, – промовляє тітка й цілує мене у щоку. 

– Бувай, – кидаю і круто розвертаюсь. Йду у пошуках Марти. На щастя вона була у душі й не чула моєї розмови з Тамарою. 

– Оресте? А де твоя тітка? Вже пішла? – цікавиться Марта. – Так, пішла. В неї багато роботи. 

– Шкода. А я от вирішила прийняти душ, а потім запропонувати їй чай або каву, – каже Марта й випадково її рушник падає на підлогу. І я бачу її у всій красі. Мені зовсім не хочеться на роботу і думаю кілька хвилин у мене таки є. 

– Не біда. Краще присвяти цей час мені, – підходжу ближче до Марти й підіймаю з підлоги її рушник. Потім легко цілую у шию. Марта здригається й дивиться на мене таким поглядом...

– Але ж ти збирався на роботу. 

– Ще трохи часу у нас є, – обіймаю Марту й підіймаю. Потім несу до ліжка.

 Схоже мені потрібно насититись цим відчуттям. І тоді я перестану бажати Марту. Й нарешті викреслю зі свого життя.