10.1

ОРЕСТ.
– Це казино одне з кращих у столиці. І знаєш кому воно належить? – питає в мене мій брат Арсен, коли ми разом заходимо до великої зали. З купою ігрових автоматів та інших розваг.
– Кому? Мене вже нічого не здивує, – відповідаю з нудьгою на обличчі.
– Якимову. І не тільки це. У нього по місту таких закладів п'ять або й більше.
– Нелегальний бізнес? Цікаво. От звідки у нього такий великий будинок й дорогі авто.
– Так. Але по документах у нього нічого не має. Ти знаєш як це робиться, – зауважує Арсен.
– Так. Для інших він свята невинність, а насправді....
– Найцікавіше полягає ось у чому. Всім його бізнесом заправляє Ренат. Він є власником і управляючим. Та як не дивно Ренат звичайна падка до спокус людина.
– Що ти маєш на увазі?
– Ходімо трохи лівіше. Ось подивись. Бачиш он той стіл з картами та фішками? – Арсен показує на ігровий стіл де зібралася купа роздратованих чоловіків. 
– Ну так.
– Подивись на третього з права. Не впізнаєш? 
– Це ж Ренат. Він що азартний  гравець? 
– Так. При чому дуже серйозний.
– І скільки він виграв? 
– Ти краще запитай скільки він програв? – сміється Арсен.
– Він грає на великі суми? 
– Так. Й завжди ризикує. Хоча й часто програє.
– Ну тоді в мене є гарна пропозиція. Що зіграємо, братику?
   Через декілька хвилин ми з Арсеном опиняємося за ігровим столом. Всі напружені в очікуванні нової партії. Я роздивляюся присутніх і вперше за десять років зустрічаюся поглядом з Ренатом. Схоже він багато випив. І зараз не тверезо мислить. Він дивиться на мене, але схоже не впізнає. 
Я ж намагаюся триматися впевнено та трохи легковажно. Але стара образа й злість не дають мені спокою.
Цей покидьок має все для хорошого життя. Але тратить його марно. А іншим потом і кров'ю доводиться заробляти на шмат хліба.
Це ще більше запевняє мене в тому, що моя помста є праведною. І я доведу її до кінця. Я змушу страждати всю їхню сімейку. Від Марти до самого Якимова. 
– Роби ставку Оресте. Всі ж чекають, – шепоче Арсен й штовхає мене у лікоть.
– Зараз. Треба подумати, – відповідаю й налаштовуюсь зробити ставку. Можливо ставку на життя.
 Через годину напруженої гри мені вдається виграти не малі гроші. Але це не головне. Головне те що Ренат програв все. Він навіть не намагався постаратися хоча б щось зробити. І це мене вразило більше всього.
Який він все таки безпечний. Просто виродок. 
– Ну все досить з мене цих ігор. Я мабуть піду, – кажу Арсену й встаю з-за столу.
Але не встигаю я зробити й декілька кроків як мене за плече хапає якась рука. Я розвертаюся й бачу перед собою Рената. 
Він ледь тримається на ногах й ніс у нього червоний наче у клоуна.
– Ти хто до біса такий? Я тебе тут ніколи не бачив, – плете він язиком.
– Не знаєш? Ти впевнений? – прищурюю очі й дивлюся на реакцію Рената.
– Я через тебе всі гроші програв виродок. Напевно ти просто махлював?
– Не розкидуйтесь такими звинуваченнями. Шановний, – втручається Арсен.
– Не варто. Я й сам можу за себе постояти. Я твій персональний жах. Тому стережись на майбутнє, – кидаю і йду геть.