9.3

Наші спільні вихідні з Орестом минули дуже швидко. Ми вдосталь насолодилися природою та один одним. Сьогодні вранці ми швидко зібралися й виїхали з готелю. Пізніше зупинилися біля заправки, щоб попити кави. Орест замовив два міцних еспресо.

– Ось, тримай. Кава зазвичай смакує з тістечком, – каже Орест й кладе перед мною тарілку з апетитним круасаном. Ще й на смак просто божественно. 

– Дуже смачно. Мій улюблений заварний крем. Це просто знахідка, – кажу до Ореста й витираю підборіддя від крихіття.

– Їж, їж, – промовляє Орест й посміхається. – Чому ти посміхаєшся? Я що брудна? – питаю й тягнуся до сумочки, щоб дістати дзеркало. 

– Ні, все впорядку. Просто ти зараз така кумедна. Тому я й посміхнувся. Вибач. 

– Я не ображаюся. Це ну дуже смачно, правда. Спробуй, – кажу Оресту й вказую на його тарілку. 

– Знаєш, якщо тобі так подобається, то бери й мій круасан, – говорить Орест й протягує ще й свою тарілку. 

– Та ні. Якось не зручно. Я стільки з'їла, а ти нічого. Ні, я не буду. 

– Марто, я й справді не хочу їсти. Бери круасан й не капризуй, – Орест ще ближче підсуває тарілку. 

– Дякую, – кажу й беруся за другий круасан. Апетит у мене останнім часом відмінний. Ми ще трохи сидимо і вже збираємося йти, як я чую позаду себе чоловічий голос. Хтось починає мене кликати: 

– Марто, невже це ти? Я різко розвертаюся й бачу перед собою до болю знайоме обличчя. Чоловіка який був моїм першим коханням і першим розчаруванням. 

– Славо? Це ти? Що ти тут робиш? – одразу питаю досить грубо. 

– Та от проїжджав повз заправки й вирішив зупинитися. У мене закінчився бензин. Але ніколи не думав, що побачу тут тебе, – відповідає Слава й гірко всміхається. 

– То де ти був стільки років? Я вважала, що ти щасливо живеш за кордоном. 

– З чого ти взяла? Я взагалі ніколи не був за кордоном. Марто я тоді покинув тебе тільки, тому що був повним ідіотом та боягузом. Чи зможеш ти мені колись пробачити? – Слава тисне мене за руку. Мені навіть стає трохи боляче. 

– Відпусти. Все давно минуло. Я не тримаю на тебе зла, – кажу й забираю руку. 

– Як добре. Може кави? – пропонує Слава. 

– Ні, у мене інші справи. 

– Ти на когось чекаєш? 

– Так. На свого хлопця. Ми разом сюди прийшли.

– Шкода. Я думав ще поборотися за тебе. Я був таким дурнем, Марто, – тихо промовляє Слава. Я роздивляюся по сторонах. Ну де ж той Орест? Коли він так потрібен. 

– Марто, залиш мені хоча б свій номер мобільного. Ми ж можемо спілкуватися по дружньому? – Слава знову хапає мене за руку. Тут до нас нарешті підходить Орест. Сердитий. Його погляд не обіцяє нічого хорошого. 

– Марто, що це за карлик тебе мацає? – гарчить Орест. Слава й справді досить низького зросту як на чоловіка. Але не карлик все-таки. 

– Шановний попрошу зберігати нейтралітет, – заявляє Слава. Ну от знову він включає розумника. Так Слава має якусь докторську ступінь, але чомусь не став професором чи доцентом. Чи може зараз став? 

– До чого тут нейтралітет? Коли ти лапаєш мою дівчину? – кричить Орест і я помічаю як він міцно стискає кулаки. 

Схоже назріває бійка і я маю щось зробити.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ПІДТРИМАЙТЕ БУДЬ ЛАСКА КНИГУ ЗІРОЧКАМИ ТА КОМЕНТАРЯМИ. ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ДЛЯ АВТОРА.

ДЯКУЮ.