8.3

Мені таки вдається випхати Ярину з квартири. Вона ставить багато зайвих запитань й мені це не дуже до вподоби. Ледь з нею розпрощавшись йду на кухню й дивлюся у вікно. Щоб побачити чи не прийшла Марта. Бачу як Ярина підходить до дорогого білого авто й сідає у нього. Так тепер вона розкішно живе. Так як, мріяла завжди. 

Чую як відчиняються вхідні двері й обертаюся на автоматі. До кухні входить Марта й заносить великий пакет. 

– Вибач та крім яєць у тебе в холодильнику нічого з чого можна приготувати сніданок не виявилося. Тому я пішла в супермаркет й купила деякі продукти. Допоможеш? – Марта показує на продукти, які дбайливо розклала на столі. 

– Давай. Завжди хотів навчитися готувати, – мені стає смішно. Я вже думав, що вона за щось образилася й просто пішла. Але й тут мене Марта зуміла здивувати. 

Ми починаємо готувати сніданок. Марта акуратно нарізає м'ясо, а я сирі овочі. Загалом робота йде гладко. 

– Звідки ти навчилася готувати? – цікавлюся у Марти. 

– В сенсі? 

– Ну ти сама розповідала, що виросла у багатій і забезпеченій сім'ї. Навколо тебе завжди були няньки та прислуга. Тому я й питаю. 

– Ну якщо чесно окрім Агати біля мене нікого не було. Саме вона мене всьому навчила. 

– Рідко зустрінеш дівчину з верхів з такими здібностями, – роблю комплімент Марті. 

– Дякую. Та це все другорядне. Найголовніше це завжди залишатися людиною. 

– Згоден. Та не всі дотримуються цього правила. 

– Я дотримуюся, або намагаюся дотримуватись, – мило посміхається Марта. Так у цій дівчині не перевелася дитяча наївність та справедливість.

 – Марто, ...

 – Що? – У тебе пляма на носі, – раптово кажу, щоб заповнити тишу. Й стираю слід від муки пальцем. 

Між нами знову виникає деяка незручність. Марта продовжує всміхатися, а в мене в грудях наче щось йойкнуло. Серце зробило реверанс і впало вниз. А потім ніби опинилося на місці. Давно я такого не відчував. Я важко зітхаю й намагаюся засунути ці дивні відчуття куди якнайдалі. В глибини підсвідомості. Що - що, а це я вмію.

– Оресте щось сталося? Ти якось зблід? — питає Марта.

– Не бери дурниць у голову. Все добре. Краще давай поквапся зі сніданком, бо інакше мені доведеться залишити тебе снідати на одинці, – кажу й розумію, що в мене виходить це досить грубо. Але так буде краще. Слабкість тільки вбиває людину. 

Марта мовчки продовжує готувати сніданок, а я вирішую, що з мене досить на сьогодні готування. Краще піти збиратися на роботу. Все одно запізнюся. Й досить суттєво. Бачу Марта на мене трохи образилася, але знаку не подає. Ніби все окей. Думає, що я проситиму вибачення від неї. Але хай навіть не мріє. Я ніколи ні перед ким не ставатиму на коліна. Мого минулого мені вистачило. 

– Ти вже скоро? Бо я вже запізнююсь, – кажу знервовано. 

– Зараз все буде готово. Зачекай декілька хвилин, будь ласка, – гукає Марта. 

– Не простіше було замовити доставлення їжі? Стільки часу вбили, – починаю обурюватись. Через декілька хвилин Марта таки доробляє сніданок й кличе мене. Ми сідаємо за стіл й починаємо трапезу. 

– Оресте у чому справа? Ти якийсь злий? – цікавиться Марта з обережністю. 

– Марто, ти ставиш занадто багато запитань. Їж давай. 

– Ти на мене образився? 

– Ні. Я ж тобі ясно сказав. Досить вже чіплятися до мене, – різко промовляю. Помічаю, що у Марти починають текти сльози. Добре розумію, що перегнув палку. Та чи не дарма?

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ДЯКУЮ ВАМ ЗА ТЕ ЩО ПІДТРИМУЄТЕ МІЙ РОМАН. ІСТОРІЯ ОРЕСТА ТА МАРТИ НЕ ПРОСТА САМА ПО СОБІ. АЛЕ КОЖЕН ВАШ ЛАЙК, АБО КОМЕНТАР РОБИТЬ ЇЇ ЩЕ КРАЩОЮ.

ЩИРО ВДЯЧНА !!!!