8.1

ОРЕСТ 

Марта лежить в моїх обіймах й щосили притуляється до мене. Наче маленьке щеня, яке хоче любові та захисту. Мені вкрай незручно, бо я не звик до такої близькості. Навіть до в'язниці я завжди був більше самітником. Можливо це теж стало однією з причин того що Ярина покинула мене. Хоча моя совість чиста. Я справді її кохав. Марта зовсім інша. Хоча в мене є тисячі причин відчувати ненависть та відразу до цієї дівчини. Але я не можу. Мені її шкода. Вона стала заручницею обставин. Її батько, брат навіть Ярина. Все це завжди стоятиме між нами. Що ж сподіваюся зовсім скоро і Ренат і його батько відчують на собі що таке біль і сором. Хоча Марті доведеться стати розмінною монетою у цій грі. На жаль. Бо як людина вона звісно дуже відрізняється від своєї рідні. У кращу сторону звісно. Дівчина клюнула на гачок й закохалася в мене. Я це бачу. Може ще не так сильно, щоб зовсім втратити голову. Але її почуття ростуть з кожним днем. По своєму життєвому досвіду я це помітив. Що ж тепер тільки залишається познайомитися з її сім'єю. Яка, мабуть, вже дуже давно про мене забула. Марта повертається на бік і я бачу як здригаються її повіки. Довгі та пухнасті. Так дівчинка вона нічого. Молода й гаряча. Така як я колись у дуже далекому минулому. До ранку ще декілька годин, тому є трохи часу, щоб поспати. Завтра я запропоную Марті поїхати на вихідні у гори. 

Провести разом вікенд. Марта має думати, ні навіть має бути впевненою що у мене щодо неї серйозні наміри. Я вже постараюсь. Не помічаю як у рої думок засинаю. Вранці відвожу Марту додому, а сам їду у справах. У мене багато їх накопилося. Ми з Мартою розстаємося недалеко біля її будинку. 

– Бувай, Оресте. Дякую за гарно проведений вечір, – каже Марта й легко цілує мене у щоку.

 – До побачення. Зустрінемось у суботу, – тихо промовляю й обережно пальцями беру дівчину за підборіддя. 

Наші губи ледь торкаються після чого Марта одразу ж виходить з машини. Так, вона дійсно втріскалася в мене по вуха. Отже, я ще не втратив колишньої майстерності. Що ж це добре. Навіть дуже добре. День минає швидко. Владнавши всі свої справи їду до тітки. У неї вдома як завжди ідеальний порядок, як вона сама. Та аромат свіжої випічки на всю квартиру.

– Привіт, Тамаро. Як справи? – цікавлюся у тітки.

– Все гаразд. Ти краще розповіж, як твій план зваблення тієї дівки? – одразу переходить до справи Тамара. 

– Все йде як по маслу. Навіть боюся наврочити. 

– Хочеш сказати, що вона так швидко закохалася? – Так. Вона настільки обділена увагою та турботою, що декілька моїх слів і дій зробили своє діло, – відповідаю. 

– Між вами щось було? – насторожливо питає Тамара. 

– Я не звітуватиму перед тобою у таких речах, – намагаюся говорити якомога серйозніше. 

– Отже, щось було. Так я й думала. 

– Тамаро, заспокойся. Я володію ситуацією й знаю, що мені робити. 

– Дивись, бо зазвичай такі справи закінчуються погано. Якщо у тебе виникнуть якісь почуття, то все пропало. Ти ж розумієш? – з відчаєм говорить Тамара. 

– Про які почуття йде річ? Тамаро. Про що ти говориш? – обурююся. 

– Я тебе попередила, а далі ти вже сам. Просто май це на увазі, – підсумовує тітка.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ПІДТРИМАЙТЕ БУДЬ ЛАСКА КНИГУ ЗІРОЧКАМИ, АБО КОМЕНТАРЯМИ. ЯКЩО ВОНА ВАМ СПОДОБАЛАСЯ. ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ДЛЯ АВТОРА. В КОЖЕН РОЗДІЛ Я НАМАГАЮСЯ ВКЛАСТИ ВСІ СВОЇ СИЛИ ТА ЕМОЦІЇ. І НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ПІДПИСКУ НА АВТОРА. ЦЕ ДОПОМОЖЕ НЕ ВТРАЧАТИ ОНОВЛЕННЯ КНИГИ.