7.3

  Додому повертаюся у хорошому настрої. Ми з Орестом разом поснідали. Він поводився дуже галантно. Й був зі мною вкрай обережним. Ніби я була порцеляновою лялькою. Такою щасливою і закоханою я ще не почувалася ніколи. Але поява Ярини геть псує мій настрій. 

– Де ти була з вчорашнього вечора? – жінка безцеремонно входить до моєї кімнати. 

– Тобі яке діло? До речі коли заходиш у кімнату потрібно вітатись, – гиркаю. 

– Ти ще мене не вчила. Я дружина твого брата, а отже повноправний член сім'ї. І маю слідкувати за порядком у домі. 

– Мій батько ще живий, а ти вже уявила себе господинею у цьому будинку? 

– Знаєш, маленька зараза, зовсім скоро так і станеться. Навіть не сумнівайся, – шипить Ярина. – Ти на що натякаєш? 

– Неважливо. Та я вже тебе попереджала одного разу. Не смій зі мною зв'язуватися, – Ярина підходить до мене ближче й роздивляється мої вуха.

 – Я тебе не боюся. Ти вийшла за Рената тільки через гроші. Це всі знають. І єдине про що ти мрієш це отримати імперію Якимових. 

– Ти хоча б чуєш про що кажеш? Якщо хтось дізнається про ту саму імперію у твого батька почнуться великі проблеми, – злобно відповідає Ярина. 

– Але саме завдяки цьому ти катаєшся наче сир в маслі. Завдяки Ренату який всім цим заправляє, – кричу, бо вже не стримуюся від нахабства Ярини. 

– Яка розумниця. Та ти чим краща? Живеш на всьому готовому. Купуєш дорогі брендові речі, споживаєш найкращу їжу й шляєшся по ночах з чоловіками. Чим не богемне життя? 

– А тобі заздрісно так? – питаю зі знущанням у голосі. 

– Мені. Та ти мізинця мого не варта. Я собі ціну знаю. До речі звідки такі гарні сережки? Дружок подарував? – сміється Ярина.

 – Можливо... – Хоча який в тебе може бути дружок. Якщо ти ні з ким не водишся. 

– Ярино, йди звідси по доброму. Поки ми не розсварилися, – попереджаю жінку. 

– Знаєш вони дуже гарні й дорогі. У твого залицяльника вишуканий смак. 

– Дякую, – ціджу крізь зуби. 

– Пані, Ярина, для вас доставлення квітів. Будете брати? – питає захекана Агата. 

– Для мене? Цікаво від кого? – Ярина різко розвертається і йде. 

Цікаво це від Рената чи ні? Одного разу я чула як брат сварив Ярину через те що вона занадто легковажна. Хто знає, що він мав на увазі? 

– Моя, пані де ви були так довго? Я вже хвилювалася за вас. Ану розповідайте, – просить Агата. 

– Агато, особисте життя твоїх господарів тебе не стосується. Вибач, – кажу й іду переодягатися. 

  Бо сьогодні я йду на фірму хорошого друга мого батька. У нього в офісі є вакансія юриста. І хоча про це домовився мій таточко. Воно краще аніж взагалі сидіти вдома без роботи. Як Ярина наприклад. Нещасна жінка. 

– Пані я попрасувала ваш чорний костюм. Може його одягнете? – тихо питає Агата. Помітно, що вона ображена, але про нас з Орестом поки ніхто не має знати. Як то кажуть щастя любить тишу.

 – Гаразд. До речі він мій улюблений. Через декілька хвилин я вже готова й спускаюся вниз. Та знову натикаюся на Ярину. От бляха.

 Вона на диво дуже весела й усміхнена. У неї у руках великий букет білих троянд на довгій ніжці. Й це точно не від брата. Бо Ренат ненавидить троянди й ніколи їх не дарує.

+++++

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ПІДТРИМАЙТЕ БУДЬ ЛАСКА КНИГУ ЗІРОЧКАМИ, АБО КОМЕНТАРЯМИ. ЯКЩО ВОНА ВАМ СПОДОБАЛАСЯ. ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ДЛЯ АВТОРА. В КОЖЕН РОЗДІЛ Я НАМАГАЮСЯ ВКЛАСТИ ВСІ СВОЇ СИЛИ ТА ЕМОЦІЇ. І НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ПІДПИСКУ НА АВТОРА. ЦЕ ДОПОМОЖЕ НЕ ВТРАЧАТИ ОНОВЛЕННЯ КНИГИ.

+++++