6.3

– Ну що краще? – питаю у Марти й даю їй вже третю чашку солодкого чорного чаю.

– Так, краще. Тільки голова розколюється, – Марта прикладає холодну пляшку з водою до лоба.

– Більше так не роби. Алкоголь ще нікому не приносив користі, – наставляю дівчину.

– Згодна. Та я навіть подумати не могла, що мені буде так хріново....

– Тепер знатимеш й багато разів подумаєш перш ніж напитися знову.

– Це точно. Дякую що забрав мене. Мені було дуже важко.

– Нема за що. А тепер лягай, спати. Ранок вечора мудріший, як то кажуть, – встаю й дістаю з шафи ковдру.

Потім накриваю нею Марту. Вона трохи тремтить. Але покірно лягає й закриває очі.

Я вже хочу йти у сусідню кімнату, але її прохання мене зупиняє:

– Оресте, побудь зі мною трохи. Будь ласка.

– Марто, тобі потрібно відпочити. Думаю зараз не на часі займатися чимось іншим.

– Просто посидь  біля мене і все. Мені так спокійніше. Я вже дуже давно не почувала себе в безпеці.

– Гаразд, Марто, але пообіцяй мені, що будеш спати. Бо тобі це зараз необхідно, – я сідаю на ліжко біля дівчини й беру її за руку.

Вона знову закриває очі і я бачу, що потроху Марта засинає. 

    Ранок зустрічає мене ароматом свіжої кави та чогось ще.

Кава мені б зараз точно не завадила, бо спав я кепсько.

Все ж недарма кажуть, що своє ліжко, то своє.

Я заходжу до кухні й бачу там Марту у сорочці, яку я їй вчора позичив.

– Привіт, я тут трохи похазяйнувала без тебе. Вибач, – невпевнено каже Марта.

Зараз у світлі сонячних променів незачесана та без макіяжу вона здається навіть гарнішою.

– Нічого страшного. Насправді мені дуже вже хочеться кави, – сідаю за стіл й беру чашку з ароматним напоєм.

Марта сідає навпроти мене й підсуває мені тарілку з яєчнею.

– Це до кави. Так завжди робить моя служниця Агата. Вона каже, що каву пити на голодний шлунок дуже шкідливо.

– Дякую. Зараз спробую, – беру виделку й нанизую шматочок.

Кладу до рота й пережовую. 

Доволі смачно. Хоча б дещо Марта вміє.

– Ну як? – з тривогою питає дівчина.

– Смачно. Ти молодець.

– Фух. Аж від серця відлягло, – махає рукою Марта.

– Ти смішна. Так хвилюватися через дрібницю. 

– Оресте дякую за підтримку. Вчора мені було дуже важко, а ти мене втішив.

– Марто, щоб там не було ти можеш розраховувати на мою підтримку. Ми ж друзі. А я друзів в біді не залишаю.

– Приємно чути, що я твій друг, – ледь всміхаючись каже Марта.

– Марто, зараз мені вже час йти на роботу, але я пропоную зустрітися. Сьогодні ввечері.

– Ти мене запрошуєш на побачення? – жартує Марта.

– А якщо так? Ти маєш щось проти? – цікавлюся.

– Ні, звісно. Уявляєш я так давно не ходила на побачення. Гаразд даси мені знати куди я маю під'їхати, – промовляє радісно Марта й кладе до рота великий шмат яєчні.

– Добре. Йди одягайся і я відвезу тебе додому.

Бачу як одразу міняється обличчя дівчини, коли вона чує про дім.

Щоб її заспокоїти я сідаю до неї ближче й починаю гладити по спині. Зрештою бачу, що Марта заспокоїлася.

Вона кладе голову мені на плече. Я продовжую її гладити. Марта підіймає голову й ми зустрічаємося поглядами. 

Бачу, що вона хоче, щоб я її поцілував. І я теж не проти.

Але зараз не час думати про власні бажання. Я повинен зробити так, щоб Марта повністю мені довіряла. 

¤¤¤¤¤¤

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ПІДТРИМАЙТЕ БУДЬ ЛАСКА КНИГУ ЗІРОЧКАМИ, АБО КОМЕНТАРЯМИ. ЯКЩО ВОНА ВАМ СПОДОБАЛАСЯ. ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ДЛЯ АВТОРА. В КОЖЕН РОЗДІЛ Я НАМАГАЮСЯ ВКЛАСТИ ВСІ СВОЇ СИЛИ ТА ЕМОЦІЇ. І НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ПІДПИСКУ НА АВТОРА. ЦЕ ДОПОМОЖЕ НЕ ВТРАЧАТИ ОНОВЛЕННЯ КНИГИ.

¤¤¤¤¤¤