3.4

Ми сидимо з Надею у її маленькій кімнаті. Без світла з затягнутими шторами на вікнах. Вона розкладає карти й щось бубонить. Ну справжня ворожка. 

– Сідай, Марто. Зараз побачимо, що тебе чекає у майбутньому, – каже подруга. 

– Сумніваюся, що карти допоможуть мені влаштувати особисте життя. 

– Не верзи дурниць. Карти не брешуть. Ось побачиш, – обурюється Надя. 

– Ну, добре спробуймо. Надія дивиться на карти й повільно їх перебирає. Її обличчя серйозне. М'язи напружені. 

– Дивись. Ти зустрінеш тільки одного чоловіка у своєму житті. І тільки він може стати твоєю долею. З іншими чоловіками у тебе відносини не складуться.

 – А як я зрозумію хто він? 

– Думаю ти це сама відчуєш. Ой, Марто не мені це тобі розповідати, – махає рукою Надія. 

– І справді. Чого це я? – дивуюся. 

Одного разу я вже була закохана. Мені здавалося що це назавжди. Але підступна доля вирішила інакше. Можливо це мала на увазі Надя, коли казала, що щаслива я буду тільки з одним чоловіком.

 – От бачиш. Скоро ти зустрінеш чирвового короля. А може вже зустріла? – хитро посміхається Надя. 

– Якщо ти натякаєш на Ореста, то ти помиляєшся. Це занадто рано. 

– То його звати Орест? – Так, тобто яка різниця? Що ти ще там бачиш? 

– Бачу, що скоро в тебе все наладиться. Тиба, у тебе навіть буде весілля. Уявляєш? – каже Надя. 

– Чудово. Я завжди хотіла вийти заміж до двадцяти п'яти років. Хоч якась моя мрія здійсниться.

– Але ти повинна бути обережною. Бо на заваді вашому щастю стоїть пікова дама. Й це дуже погано. Вона якось з ним пов'язана, але не бачу яким чином. 

– Цікаво я ще навіть не зустріла судженого, а вже такі подробиці, – жартую. 

– Це застереження для тебе. Просто будь пильною, якщо щось станеться, – застерігає Надя. 

– Гаразд. Досить на сьогодні гадань. Піду я. А о то вдома отримаю на горіхи, – я підіймаюся з підлоги й збираюся йти. 

– Зачекай. Я бачу обман. Багато обману навколо тебе, – раптом кричить Надя. 

– Це не дивно враховуючи мою сім'ю, – промовляю з сумом. 

– Поки не бачу звідки він іде та благаю, будь мудрою. 

– Надю, дякую за гадання. Я справді трохи відволіклася. Та мабуть, я не хочу знати, що мене чекає попереду. Навіщо тоді жити? Я сама повинна пройти свій шлях. Через біль, помилки й навіть втрати. Але це буде тільки мій шлях. 

– Ти молодець, Марто. Я в тебе вірю. Думаю ти й без карт знайдеш своє справжнє кохання. І будеш невимовно щасливою, – Надя підходить й міцно мене обіймає. 

– Ти це бачиш на картах? – питаю розчулена.

– Ні, я це знаю, – промовляє Надя й ми разом сміючись, виходимо з кімнати.