2.3

  Коли знаходжуся у декількох метрах від дівчини мені раптом перегороджує шлях мій старший зведений брат. Він єдиний з цього сімейства хто завжди  підтримував зі мною спілкування.

Якого біса він тут робить? Зараз не час для наших розмов.

 – Орест, привіт. Ти теж тут? Чому не відповідаєш на дзвінки? – питає Арсен.

 – Привіт. Не має вільного часу. Ти це вибач, але у мене є справи, – кажу й намагаюся обійти брата.

 – Та я просто вирішив привітатися, бо ми давно не бачились.

 – Арсене, давай через тридцять хвилин поговоримо. Я тільки владнаю одну справу, – говорю брату, а очима спостерігаю за об'єктом моєї цікавості. 

Схоже Арсен це помічає й звертається до мене: – Подобається? 

– Хто? 

– Ну як хто? Донька Якимова. Я ж бачу, що ти просто свердлиш її поглядом, – підмічає Арсен. 

Мої очі округляються віл подиву. Невже це донька того виродка. І сестра Рената? 

Тільки зараз пригадую, що у Рената дійсно була молодша сестра. Але на час нашої дружби ще дуже юна. Ренат показував її фото. Але тоді вона була нескладним підлітком. Дівчина дуже змінилася. Стала жіночною. Навіть не скажеш, що це та сама дівчинка з довгими косами, яку я бачив всього декілька разів.

 – Скільки їй зараз? – цікавлюся у брата. 

– Двадцять два, або двадцять три роки. Точно не знаю. 

– Чудово. Піду познайомлюся. 

– Я б так не ризикував на твоєму місці. 

– Чому? – Бо Леонід Якимов наче цербер. Ретельно підбирає кандидатів у залицяльники для своєї доньки. 

– Нічого. Я не збираюся ставати одним із них, – беру два келихи шампанського з таці, яку тримає офіціант і йду до дівчини. 

Вона стоїть одна у кутку. Й роздивляється інших гостей. Здається дівчина відчуває себе зайвою на цьому святі життя. У цьому я її навіть розумію. 

– Доброго вечора, пані? Що змусило вас стояти тут наодинці без кавалера? – широко посміхаюся до дівчини. Однією зі своїх фірмових посмішок. 

– Доброго вечора. Якось справжніх кавалерів не вистачає, – жартує дівчина. Голос у неї трохи низький, але мелодійний.

– Шкода. Мені навіть соромно за сильну стать суспільства. 

– Я б не сказала. Чоловіки бувають різні, як і жінки.

– Згоден. Я Орест. До речі. Приємно познайомитися, – промовляю. 

– Марта. Навзаєм, – дівчина простягає руку. Я стискаю її тонкі, довгі пальчики.

 А потім наче галантний кавалер легко торкаюся їх губами. Одразу бачу реакцію дівчини. Вона здригається й одразу червоніє. 

– То чим ви займаєтесь? – перериває мовчання Марта. 

– Ресторанний бізнес. Маю декілька у місті, – відповідаю. 

– Справді? А яка кухня у ваших закладах? 

– Європейська та українська. 

– Напевно у вас дуже смачно? – припускає Марта.

– Думаю так. Раз у нас завжди купа клієнтів. Якщо хочете завтра я можу вам показати один з моїх ресторанів. Він неподалік від центру. 

– Можна. Я не проти, – каже дівчина й легко всміхається. Це її робить гарнішою. 

– Тоді домовились. Завтра я заїду за вами. 

– Ні, краще скажіть куди під'їхати мені. Я обов'язково прийду, – каже невпевнено Марта. 

– Гаразд, як забажаєте. Ось моя візитка. Завтра мені подзвоніть і я вам все поясню, – даю дівчині візитку. 

Вона її бере, потім кладе у свій клатч й чомусь озирається по сторонах. 

– Дякую. Та мені напевно потрібно зараз йти. 

– Будь ласка. А поки ви не зникли наче таємнича незнайомка пропоную закріпити наше знайомство тостом. За нас, – підіймаю келих з шампанським і цокаюся з келихом Марти.

 ШАНОВНІ ЧИТАЧІ  НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ВПОДОБАЙКИ ТА ДІЛІТЬСЯ СВОЇМИ ДУМКАМИ У КОМЕНТАРЯХ. БУДУ ДУЖЕ ВДЯЧНА. ВСІМ МИРНОГО НЕБА!

❤️❤️❤️❤️ОБРАЗ МАРТИ НА МОЇЙ ІНСТАГРАМ СТОРІНЦІ. ПІДПИСУЙТЕСЬ!❤️❤️❤️❤️