2.1

Може в добра і зла – одне й те ж обличчя. Усе залежить від того, коли вони зустрічаються на шляху кожного з нас. 
                                                                       Тарас Шевченко.

Десять років потому.

Київ.

– У тебе чудовий ресторан Оресте. Ти так піднявся буквально за два роки, – каже мій колишній вчитель Рустам. Він має власний боксерський клуб, яким володіє і сам навчає бійців.
– Дякую, Рустаме. Але без допомоги інших людей я б не справився. Життя мене багато чому навчило.
– Так. Це правда. Результат на лице. Ти не тільки досяг успіху у ресторанному бізнесі, але й став більш стриманим та врівноваженим.
– Довелося. Інакше я б не вижив.
– Чому саме ресторанний бізнес? Ти, здається на юриста вчився? – цікавиться Рустам.
– Так. Але ти ж розумієш з моїм минулим мені навряд світить майбутнє працівника юридичної компанії, – зітхаю.
– А як же Барановський? Ти у нього колись практику проходив? Здається. Дуже йому сподобався. Ти не пробував до нього звертатись?
– Барановський не хоче зіпсувати репутацію компанії працівником, який сидів у в'язниці.
– Я думаю зараз ти вартий набагато більшого, ніж Барановський і йому подібні, – каже Рустам.
Він єдиний з моїх друзів хто завжди підтримував мене. Ніби старший брат. 
Весь час поки я сидів він допомагав тітці Тамарі. Інколи навідувався до мене у колонію, коли мав можливість. Приносив мені книги. Багато книг. Це рятувало мене у чорних буднях в'язниці.
Але саме там я отримав досвід.  Здобув нову освіту. Завдяки допомозі Рустама. Він оплатив моє навчання і я отримав диплом у сфері готельно – ресторанного бізнесу.
– Рустаме, якби не твоя допомога. Ну ти й сам знаєш. Тепер у всіх моїх закладах тебе   будуть обслуговувати безплатно.
– Забудь. Ти ж повернув мені усі гроші за навчання. Ще й клубу постійно допомагаєш. Скоро я тобі буду винен, – жартує Рустам.
– Ходімо я покажу тобі всі зали. Цей ресторан більший за  мої інші два ресторани. Якщо справа піде вверх сюди проходитимуть найбагатші люди нашого міста.
– Це добре. Краще пригости мене чимось міцнішим, а то я вже замерз від цієї сирості на вулиці, – сміється Рустам.
– Ходімо у мене для такого випадку є дуже хороше шотландське віскі, – відповідаю Рустаму і ми йдемо до віайпі зали.
 

****
Ми з Рустамом смакуємо міцний напій. У сусідньому залі грає тиха музика. А у нашому на стіні висить плазма у якій зараз чомусь показують світські новини. 
Треба буде сказати моєму адміністратору Лесі, щоб вимикала цю порожню балаканину.
– О це я розумію відпочинок. Теплий затишний ресторан. Келих віскі. Не те що мій холодний і темний клуб, – промовляє Рустам.
– Хочеш я куплю тобі нове приміщення з євроремонтом? – пропоную Рустаму.
– Е, ні. Я ні на що не проміняю свою маленьку домівку. Більш того зараз клуб розташований у вигідному місці. Так що бійцям легко діставатися.
– Гаразд як хочеш. Але знай якщо щось звертайся, – наголошую.
– Знаю, знаю. Але поки й справді немає у цьому потреби.
Раптом мій погляд фокусується на плазмі. Там показують якусь вечірку. Схоже на весілля. Запрошені гості, виступ селебриті...
Ведуча весело розповідає про те що це весілля якогось судді. З донькою місцевого депутата. 
Там багато народу. Всі сміються й перевертають келихи з шампанським. Та заїдають червоною ікрою. 
Тут ведуча бере інтерв'ю в одного з запрошених. Я дивлюся на нього й впізнаю Рената. 
   Міцно стискаю кісточки своїх пальців. Виродок. Живе й радіє. Насолоджується своїм високим положенням у суспільстві.
Він продовжує розмовляти й тут до нього підходить молода жінка. Чарівна блондинка з гарною фігурою. Ярина. 
Коли ведуча питає хто вона така щасливий Ренат, оголошує, що це його дружина. 
А мені ніби кулаком під дих. Ну що ж тепер помста цим людям  здасться не такою вже й поганою ідеєю.