6. Про що розповіла Хуаніта

18. Сварка

- Отже, інспекторко Торрензо, - звернувся до мене бос, коли ми, нарешті, виїхали з його маєтку і, всівшись у викликану Дуоло карету, попрямували до Відділку. - Що ви про все це думаєте?

- Про що саме? - запитала я, примружившись. - Якщо про ніч у вашому маєтку, то вона була спокійна. Якщо про вашу розмову з нареченою, то вона була неприємна. Якщо про ваші тістечка і чай - то вони були смачнючі.

Я зупинилася, бо продовжувати можна було далі до нескінченності…

- Про графиню Грум та її гостя, розмову яких ми вчора підслухали, - пояснив бос. - Адже наш поцілунок і мої постраждалі… е-е-е… постраждале від вашого удару тіло все-таки пережило все це не марно. 

- Наш поцілунок? - обурилась я. - Не було жодного НАШОГО поцілунку! Ви нахабно й без дозволу вп’ялися в мої губи! За що й справедливо отримали по ваших… е-е-е… по вашому тілу! - глянула я обурено. - І якщо ви про графиню і її коханця (а я впевнена, що це її коханець!), то на даний момент у нас мало інформації. Хоча й та, яку маємо, наводить на невтішні думки.

- Я впізнав того чоловіка, - раптом сказав Дуоло. - І дуже добре його знаю.

- О, - протягнула я. - Значить, все-таки, я страждала від ваших лобизань не дарма! Хто ж він?

- Страждали? - обурився Рабіндранат. - Та ви мліли від мого поцілунку! Вам сподобалося! - підморгнув цей нахаба. - Зізнайтеся, дух захопило і хотілося ще й ще?

Цей паскудник мене провокував. Дражнився, як кіт із мишею. Хотів, щоб я вибухнула обуренням і роздратуванням. Я це одразу зрозуміла, тому трохи помовчали, тамуючи в собі гнів, і широко й саркастично посміхнулася, стрільнувши грайливо очима. 

- Ой, прима-офіцере Дуоло, і як ви так проникливо все зрозуміли? Ви точно вгадали! Справді, дуже й дуже хотілося… Виникло страшенне і непереборне бажання, - наголосила я на слові “бажання” і, спостерігаючи за задоволеним виразом обличчя Дуоло, завершила своє речення, - дати вам добрячого ляпаса! Але я подумала, що більш ефектно й ефективно буде вдарити по ваших… е-е-е… по-вашому тілу!

Дуоло гмикнув, хотів щось сказати, але я продовжила:

- То розкажіть вже, нарешті, хто цей чоловік? Адже я не побачила його! Не дарма ж я страждала?

Бос, видно, проковтнув колючу шпильку, яку хотів зараз мені покинути, й перейшов до справи:

- Це перший радник Його Величності тимпан* Маркес Гелесіо. А ще близький друг принца Рінуата. Вони дружать ще з дитинства, хоча тимпан Маркес старший за Його Високість років на десять. Він був вчителем принца, коли той висловив бажання вивчати магічну науку артефакторики. Не знаю, як навчання і які його результати, чи опанував принц керування артефактами найвищого рівня, але вони тісно зблизилися. І ті слова Маркеса про контроль над принцом мене дуже хвилюють! - Дуоло похитав головою. -  Саме тимпан Маркес ввів принца в розважальні салони столиці. Раніше Його Високість не дуже любив відвідувати такі місця. А зараз буває там досить часто. Жінки, ризиковані картярські ігри, особливі ароматизовані видіння, чуттєві танці - це подобається чоловікам.

- Ви так детально про це розповідаєте, - зацікавилась я, - прямо зі знанням справи! Ви теж відвідуєте ці великосвітські  притони?

- Чому ж одразу притони? Якраз притони я не відвідую, - чомусь образився Дуоло. - Кілька разів ходив із друзями до салону герцогині Страввон. Все дуже й дуже пристойно. Подібні салони в столиці більше можна порівняти з клубами спілкування за інтересами. 

- Ага, де найбільшим інтересом для всіх є легкодоступні жінки та азартні ігри! - кивнула я.

- Інспекторко Торрензо, - додав у голос металу бос. - Легкодоступні жінки - це слово, що окреслює повій. Це ви хотіли сказати? Для цього в столиці існують спеціальні веселі будинки, власне, будинки розпусти. Саме в такі заклади я ніколи не ходив і не збираюся! Маю достатньо прихильниць і без цього!

- Прихильниць? Це так називають зараз коханок? - чомусь мене так і смикало говорити всілякі дурниці, бо я зненацька без причини роздратувалася. - А як же ваша наречена? Ви зраджуєте їй? А, так, я ж чула вашу розмову вчора! Бідна Данеліза згадувала про ваші походеньки при дворі! Навіщо будинки розпусти й салони, коли всі жінки падають вам під ноги штабелями!

- О, то Данеліза вже бідна? - почав накручуватися й Дуоло, роздратовано огризнувся. - А недавно вона вас дратувала! Замовкніть, інспекторко Торрензо, і не пхайте носа в моє особисте життя! Вас це не обходить! А то можу й справді подумати, що я вам небайдужий! І ви зовсім нічого не знаєте про графиню Данелізу і наші з нею стосунки!

- Ще чого! Небайдужий! - обурилась я. - Ви просто мій бос, який мене дратує, бо надто високої думки про себе! Інколи мене нудить від вашого вихваляння! - я не могла змовчати. В принципі, коли мене щось зачіпає, то я ніколи не мовчу. Отака дурна натура. За це дуже часто й отримую на горіхи. Не люблять таких, як я, прямолінійних людей ні на роботі, ні в суспільстві. - І знати не хочу про ваші з графинею Данелізою стосунки! Навіщо мені чужі проблеми? Своїх он - тридцять три мішки трісок! - закінчила я свій обурливий монолог відомим прислів'ям.

- Зупинимося на цьому етапі нашої сварки, інспекторко Торрензо! - рикнув мені зі злістю Дуоло. - Про ваші проблеми продовжимо потім, бо ми вже приїхали! - глянув віконт у вікно екіпажу. Одразу ж змінив голос на діловий та спокійний, наче ми щойно не сварилися, пропалюючи одне одного ненависними поглядами. - Зараз же підемо до буквоїда, треба навести довідки про тимпана Маркеса та графиню Грум. Чи не перетиналися їхні шляхи раніше, ще до того, як Жозі Шпилька вийшла заміж за графа Грум?