10. Перевірка

10. Перевірка

- Пожежа сталася не випадково, - погодилась я. - Дивна якась. Як тільки нотаріуси розгребуть залишки сфер та паперів, точно визначать, що саме було там знищено, які заповіти, то ми будемо знати точно, чи не пов'язано це з графинею і графом. Але моя інтуїція мені підказує, що саме так і буде…

І наче на підтвердження своїх слів я знову чхнула. Полізла в кишеню за носовичком.

- Гм, - задумливо проговорив віконт. - Тоді почекаємо. Коли буде готова інформація про результати загорання?

- Завтра, напевно. Сьогодні вже пізно. Нотаріуси раненько почнуть все розгрібати. Принаймні, так запевнив мене нотар Дрос. Треба буде підійти туди по обіді. До речі, якщо від мене нічого не вимагається, то я піду, - підвелась я з дивана. - І справді, вже пізно, - я мріяла зараз тільки про одне: влягтися в ліжко і щоб мене ніхто не чіпав, бо відчувала, що хвороба підкрадається до мене семимильними кроками. 

- Я теж якраз збирався навідатися до відділу статистики. Потім також піду додому, - підвівся із-за столу й Дуоло.

- Я думала ви вже там були, - докинула я, прямуючи до дверей. - Раз нічого не розповідаєте, то все нормально. 

- Ще ні, - віконт вийшов за мною в коридор і одним рухом руки погасив магічне освітлення в кабінеті і увімкнув його в коридорі. Тьмяні ліхтарі освітили подерті стіни. -  Я якраз перед вашим приходом також щойно повернувся з ювелірної майстерні, але не встиг зайти у статистику… Якщо хочете - зайдемо разом…

- Ну, так, вас же відволікли палкими поцілунками! Куди там вже про статистику думати, адже коханка під боком! -  вирвалися в мене слова, повні іронії й сарказму. От, не хотіла ще раз згадувати ту стервозну графиню Данелізу, а воно якось само згадалося.

- Данеліза не коханка мені, а наречена, - насупився Рабіндранат. - Вона буває трохи… е-е-е… нестримана, але.., - він обірвав себе, зрозумівши, що починає виправдовуватися перед підлеглою, і роздратовано проговорив. - А що ви маєте проти поцілунків, інспекторко Торрензо? Ви, напевно, давно не цілувалися? Заздрите? - Дуоло доторкнувся до дверей і по периметру на одвірку спалахнув і погас контур магічного захисту.

- Я?! Заздрю?! - обурилась я. У мене аж дух забило від цього несправедливого запитання. Віконт був безцеремонно, нахабно грубий і прямолінійний. До речі, я помітила в нього цю рису. Говорив те, що й думав. Або спеціально кидав такі провокативні фрази, щоб вивести співрозмовника із себе. От, грубіян!

- Та кому ви треба?! Хіба що своїй графині, яка бігає за вами по п’ятах! Боїться, що ви зраджуєте її на роботі! А ви, напевно, той іще ловелас і бабій, раз приперлася в перший же день! Я заздрю! Ха-ха-ха, три рази! У мене, між іншим, жених є! І я йому цілком довіряю! Як і він мені! Принаймні, він до мене на роботу не прибігає! І цілується він чудово!

Рабіндранат слухав мою тираду спочатку спокійно, а потім вираз його обличчя змінився. Він раптом ступив до мене крок і уп’явся в мої губи своїми. Обняв так міцно, що в мене аж ребра затріщали. А нахабні губи агресивно втискалися в мій рот, неначе він хотів вигризти всі мої саркастичні слова. Поцілунок боса затьмарив мені голову. В очах потемніло, а тіло затремтіло від якоїсь солодкої млості. Я й забула опиратися. Не відповідала на поцілунок, але й не відштовхувала цього нахабу від себе. Навіть майнула думка теж обняти його, відчути під долонями рельєфні м'язи чоловіка, які простежувалися навіть під камзолом…

Проте все-таки здоровий глузд переміг. Я засмикалася, намагаючись виборсатися з його обіймів. Звичайно, марно, бо віконт був дуже сильним і тримав мене міцно, напевно, розумів, що я вириватимусь. Все-таки примудрилася відвернути голову, вирвавши свої губи з вогняного смерчу поцілунку, й прошипіла:

- Зараз же відпустіть мене!

І бос, як не дивно, послухався. Одразу ж відпустив, навіть відійшов на крок, напевно, боячись, що я йому дам ляпаса чи накинуся з кулаками.

- Ви не цілувалися вже дуже давно, інспекторко Торрензо, - задоволено промовив він, розглядаючи моє обурене обличчя. - Пів року точно! Моя магія не бреше! Ходімте у відділ статистики. А потім вже по домівках…

То це він мені влаштував таку перевірку магією? Упевнювався, чи не обманюю я? Чи цілувалася недавно?

Якщо сказати, що я була зла, як мегера, то це нічого не сказати! І прима-офіцер Рабіндранат Дуоло правильно зробив, що відступив на крок. Бо я збиралася добре заїхати йому кулаком у самовдовлену вродливу пику. Але він не знав мене добре. Бо я могла битися не лише руками.

Я миттєво розвела руки в сторони й голосно плеснула в долоні. І за мить переді мною стояла крижана скульптура мого ненависного боса. Я підійшла й з ненавистю та дуже великою насолодою дала йому добрячого ляпаса.

- Я забороняю цілувати мене без дозволу! А коли і з ким я цілувалася - це моя справа! Ваша магія бреше!

А потім задоволено відійшла на деяку відстань і знову ляснула в долоні.

Зауважу, що магиня я слабенька. Але оце перетворення живого тіла на кригу дається мені миттєво. Правда, всього на хвилину, максимум дві. Але Дуоло ж не знає про це! Хай думає, що я могла б тримати його в кризі вічність! Сволота така! Поцілунки він перевіряє!

За кілька секунд віконт знову перетворився на людину, й одразу ж схопився за щоку. Ми зміряли одне одного поглядами. Напевно, у моєму хлюпали виклик та ненависть. А от погляд боса я так і не могла розгадати. Захоплення? Задоволення? Веселощі? Гм. Збоченець якийсь…