7. Дракон здох!

7. Дракон здох!

- Що? - визвірився Рабіндранат, коли кроки графині стихли вдалині. - Не чекайте жодних пояснень. Їх не буде! - він роздратовано пройшов до свого крісла за столом, усівся і почав перебирати папери. - І взагалі, ви правильно сказали! Ще триває робочий час! Ми ще з вами п'ятнадцять хвилин маємо, щоб поділитися між собою тією інформацією, про яку дізналися, та зробити висновки. Я хочу, щоб до ранку ця справа була розкрита! Вона й виїденого яйця не варта! Ось! Висновок майстра Фурга на основі їхніх записів із архіву.

Він схопив папірець, який потрапив йому під руку, і зиркнув на мене. Помахав ним у повітрі і почав читати:

- Рубіновий кулон було виготовлено спеціально на замовлення графині Грум три роки тому майстром Керсенно. Рубін було надано графинею. Ось що тут вказано: “Кулон: рубін овальної огранки, вага п'ять каратів, закріплений у жовтому золоті найвищої проби. Обрамлення плавне, підвіска з тонким ланцюжком. Ретельно відполіровані краї, висока якість обробки без видимих дефектів. Камінь має чистий червоний колір, не містить магічних властивостей чи енергетичних аномалій. Не артефакт. Прикраса призначена виключно для естетичного використання, без будь-якого магічного впливу...", - віконт підняв голову від папірця. - Проте у приватній розмові майстер натякнув мені, що він надає нам лише офіційну інформацію та висновки. Адже ви знаєте, що людей, котрі працюють із рубінами, в Естантії ретельно перевіряють на лояльність до корони та чи не пов'язані вони з сумнівним групами, які прагнуть повернути Дракона.

- Це офіційно прописано в професійних кодексах ювелірних майстерень, - кивнула я. - Звичайно, знаю! Ювеліри навіть проходять перевірку магічним скануванням і дають присягу вірності королю. Як на мене, це все вже давно застаріло…

- Чому ви так думаєте? - примружив очі віконт.

- Тому що Дракон давно здох! - жорстко промовила я і, пройшовши кабінетом, сіла на невеличкий диванчик під стіною. А потім знову оглушливо чхнула.

Зробила вигляд, що все в порядку, хоч самій було трохи незручно. Витерла носа носовою хустинкою і закинула ногу на ногу, адже була зараз одягнена у зручний для мене одяг. Завжди так ходжу на роботу. 

Моя форма проста і функціональна: темно-синій мундир з високим коміром, застібнутий на всі ґудзики. Такий носять всі у Відділку порядку. І не спідниця, а зручні штани. На шкіряному ремені я ношу спеціальний чохол з магічним жезлом. Та й чоботи, чорні й підбиті сталевими набійками, добре тримаються на ногах і не ковзають навіть в ожеледицю. Я не ношу жодних прикрас, лише на грудях у мене причеплено знак охоронців порядку - срібну шестикутну зірку.

- Я думаю, що Дракона не існує! Все це легенди, казочки! Може, був колись, але давно помер. Кажу ж - Дракон здох! І там, в саркофазі, лежать його залишки, самі кістки. А люди тут, зовні, бігають навколо того… “пам'ятника архітектури” і заробляють гроші на цьому! А деякі, хитріші й підступніші, йдуть далі і під приводом відновлення влади Дракона хочуть просто здійснити державний переворот! Ось така моя думка! - я з викликом поглянула на віконта.

Він якось дивно роздивлявся мене, неначе вперше побачив. Мені навіть незручно стало. І в жар кинуло. Бо чоловік роздивлявся мої ноги, затягнуті в вузькі штани, з якоюсь незрозумілою цікавістю. Потім перевів погляд на моє обличчя і сказав:

- Он якої ви думки про це все. Гм. А як же кипіння крові дракона? Як же люта зима, що не дає нормально жити королівству? Вона ось-ось почнеться. Це теж легенди? - він кинув папірець на стіл і відкинувся на спинку крісла, з цікавістю розглядаючи мене і чекаючи відповіді.

- Просто збіг, - знизала я плечима. - Навіть не збіг, а ретельно продумане підґрунтя для виправдання наявності Саркофага в королівстві. Може, щось там, на початку всієї цієї катавасії з Драконом і було, можливо, він і активізувався в цей період, але зараз ніхто нічого не доведе… А маніпулювати людьми, використовуючи страшилку про Дракона і обіцяючи щасливе життя після того, як нинішню королівську династію буде скинуто - дуже зручно. Так, я цинічна й нетерпима. Але життя показує, що саме такі події та плани є найрезультативніші… 

Дуоло піднявся з крісла й пройшов до вікна. Здавалося, він не те, що незадоволений моїми словами, а щиро здивований, навіть спантеличений…

Годинник голосно пробив двадцяту годину. Це значило, що наш робочий день було закінчено. Я поглянула у вікно. Сипав густий сніг, і вже було достатньо темно. А мені ще додому добиратися. Хоч я так і не розповіла про стан справ у Департаменті, про пожежу, схожу на підпал… Хотіла вже швидко розказати, як віконт обернувся і покликав мене:

- Інспекторко Торрензо, погляньте, що ви бачите у вікні?

Я підійшла ближче, зупинилася поруч. 

- Сніг. Звичайний сніг.

- А я бачу силу, - раптом відгукнувся Рабіндранат. - Сніг, зима, час кипіння крові Дракона - це не порожні балачки і не легенди для мене…

Він дивився крізь шибку, а його очах теж миготів вир блакитних іскор, схожих на завірюху.

- Це не просто любов до зими. Це частина мене, пані Торрензо.. Мій рід - він древній, старший за всі легенди, які ви чули. Ви, мабуть, навіть не знали про це. Але так, мої предки, за легендами, були магами, пов'язаними зі снігом і холодом. Кожна сніжинка - це не просто крига. Це сила, що тече також і в моїй крові, - він на мить замовк, спохмурнів. - Наш рід відчуває силу Дракона, пані Торрензо. Вона давня, захована у самій магії снігу. І це не просто дар. Щось більше. Щось, про що не говорять вголос. Я ще не знаю всього, але коли сніг торкається мене, я відчуваю цю силу. Сніг для мене - це ключ. До таємниць, які й досі не розгадані…  У час кипіння крові Дракона я відчуваю, що Дракон не здох, як ви кажете... Він живий…