1. Прима-офіцер Рабіндранат Дуоло

1. Прима-офіцер Рабіндранат Дуоло

- А ви ще в декольте до господині дому загляньте, раптом вона там приховала свою прикрасу, - промовила я серйозно, дивлячись в очі цьому чоловікові прямо й пронизливо, коли розсіяно поглянув на мене. Якраз копирсався у якійсь скриньці на столі, бо графиня дозволила оглянути в її будуарі все, аби тільки знайшли її дорогоцінний рубіновий кулон. Мій ненависний напарник схожий був зараз на чорного ворона, який копирсається в кістці…

Люблю я так дивитися на підозрюваних. Вони одразу ж знічуються і починають патякати різні дурниці, серед котрих інколи спливають раціональні зерна й натяки на приховане. Думаю, і тут спрацювало б, може, чоловік би огризнувся зі злістю чи навпаки - пожартував і якби графиня Грум не покликала якраз його в цю хвилину.

І так, це був не підозрюваний, це був мій новий начальник, детектив Вищого рангу прима-офіцер віконт Рабіндранат Дуоло. Якого я зненавиділа з першої його появи в нашому Відділку. От, як з дитинства незлюбила перший сніг і сльоту, коли надворі гидко і на душі ще паскудніше, так і його почала тихо ненавидіти. І треба ж було такому статися, що й прийшов він у наше відомство в один із перших днів грудня, коли якраз зранку випав той перший, нетривкий сніг! Це, знаєте, був знак, не сумніваюся. 

- Віконте, ось служниці, які вчора тут прибирали, - велично вказала графиня на двох жінок, які зробили кніксен і, опустивши голови, стояли біля стіни, розчервонілі й заплакані. Уявляю, як це стерво їх шпетила, коли виявила зникнення своєї дорогоцінної прикраси! Бідні дівчата. Напевно, мають гарну заробітну плату, раз терплять цю… гм… графиню. Жінка була молода й вродлива. І в декольте її й справді можна було знайти чимале багатство. Принаймні, вона хизувалася своїми принадами: сукня була на межі вульгарності. 

Я пройшлася будуаром і підійшла до вікна, аби відвернутися і зробити вигляд, що я ні при чому. Хай віконт сам веде дізнання, він же начальник. А я підлегла. З учорашнього дня.

Думки знову почали хаотично миготіти в голові, викликаючи неприємні спогади й емоції.

Це місце повинно було бути моїм! Я вже десять років гарую на цій роботі! Одна з найкращих у Відділку! Шеф обіцяв підвищення вже давно. І після розкриття гучної справи про вбивство на Жоррено-віа так і сказав: “Ти, Торрензо, найкраща! Сьогодні ж подам документи Його Величності з проханням про твоє підвищення. Досить вже ходити в інспекторках. Будеш прима-офіцеркою. Хай приходять новачки, і ти їх вчитимеш”. Ага, навчила. Новачок прийшов - і моє місце зайняв. Ух, ненавиджу!

У шибці вікна віддзеркалювалася висока постать віконта. Якби він ще й такий вродливий не був! А то всі жінки нашого відомства одразу з впали йому під ноги, образно кажучи. Навіть стара прибиральниця Орейка причмокнула губами, коли побачила його в коридорі. 

“Який мужчина! - каже. - Якби мені та років тридцять скинути - хотіла б я помацати, чи пружні в нього сідниці!”. От, стара збоченка!

- Дякую, графине, - галантно схилився в поклоні красунчик, напевно, спеціально, аби зазирнути в її глибоке декольте. Ним, оцим неприємним типом, були зайняті зараз мої думки. Якби могли спопелити - то лежала б зараз посеред шикарного будуару графині Грум купка попелу замість віконта Рабіндраната. - У мене всього одне питання до ваших служниць. Чи не помітили ви чогось дивного сьогодні о третій ночі?

Віконт поглянув на дівчат, і ті здивовано перезирнулися. Напевно, думали, що їх будуть звинувачувати, мало не у в'язницю потягнуть за крадіжку, а тут…

- Ні, Ваша Вищосте, - похитала головою старша жінка, років сорока. - Ми спали о такій порі.

- Ні, - пискнула й молодша, опустивши знову голову.

- Дякую, більше питань немає, - кивнув задоволено віконт.

Тут графиня здивувалася. 

- І це все? А обшукати їхні кімнати? А викликати мага-прозориста? Можливо, мій кулон десь у клунках цих двох пройдисвіток?! Ах, віконте, зараз настало таке життя, що нікому не можна вірити! Нікому! - графиня хапливо й удавано розпачливо захлипала і її груди захвилювалися в такт її стурбованості просто перед носом у чоловіка. 

- Згоден, - кивнув мій начальник. - Можливо, у моєї напарниці є запитання до служниць? - раптом зиркнув він на мене. Я побачила це у шибці, бо була все так же відвернута від того спектаклю, який грала перед віконтом графиня Грум.

За вікном уже сутеніло, хоча минуло від сили пів дня, і, як це буває в грудні, рано загорілися на вулиці магічні ліхтарі. Один із них якраз спалахнув біля входу в маєток графині, осяявши чорні плями-калюжі, в які перетворився перший довбаний сніг. А я в легких черевичках. Точно промочу ноги.

- До служниць немає, а от до вельмишановної графині в мене є запитання, - обернулась я і підкреслено увічливо схилила голову. - Ваш кулон, тобто.., - я розгорнула маленький записничок, де черкнула калька ключових моментів цієї справи і прочитала. - Кулон, що складається з золотого ланцюжка і досить великого рубіна, стилізованого під краплю, було застраховано?

- Так, -: замахала на себе віялом графиня. - Вже давно.

- Давно - дуже розтягнене поняття. Можете назвати точну дату? - примружила я очі. 

- Це допит? - запитала графиня нервово. - Мені не подобаються ваші запитання. Ви думаєте, я пам'ятаю про всі ці дурні дати і оформлення? Я покликала детективів знайти мій рубіновий кулон, котрий украли! А натомість ви не шукаєте його, а влаштовуєте мені допит!