Частина 1. Усе, що було на селі. Розділ 1. У якому з'являються Він і Ми

Присвячую

 найкращому другові

Частина 1

Усе, що було на селі

~

-Розділ 1-

У якому з'являються Він і Ми

Він підійшов до тину, кивнув дідові та увійшов на подвір’я. Як би не прислухались, не чули нічогісінько. Сиділи ми за великою копицею сіна, ледь-ледь визираючи з-за неї. Добре, що вона так далеко від них, а то гупання сердець і нерівні вдихи та видихи одразу б викрили нас. Сонце пекло немилосердно і ми, ще й до того упрівші після бігу, обливалися потом.

Дід сягнув рукою в кишеню полосатих штанів, витягнув звідти невелику річ, що блиснула на сонці, й простягнув йому. Він уважно, з пожадливим виразом в очах, слідкував за кожним дідовим рухом, мов шуліка, і вже був простягнув руку, та тут позаду гавкнув пес. Ми, як блискавкою вдарені, присіли й благально подивилися на Паскаля. Схожий на вовка, з пухнастим, сірим хутром і великими каро-червоними очима, уже не молодий, але такий же завзятий і невтомний, як і його господар. Він впізнав нас і одразу стих. Тільки зібралися знову визирнути, як заговорив дівочий голос:

-А що це ви тут робите за сіном?

Ми почали махати Гані, яка стояла за парканом і якось дивно посміхалася, примруживши очі, щоб вона йшла своєю дорогою.

-Ну добре, добре. Не буду заважати, – з тією ж усмішкою сказала вона і пішла.

Гупнули ворота – він також пішов.

Трохи зачекавши, вийшли з нашої схованки і рушили до діда Семена.

Але, давайте не будемо поспішати з подіями. Спершу я краще розповім, хто ж такі ці ми.

Ви, звичайно ж, думаєте, що я зараз скажу: «Мене звати…», чи щось у цьому роді, адже з цих слів і починається знайомство. А от і ні! Дізнаєтесь пізніше, а поки що можете вважати мене Кейтлін, а мого друга Мартіном.

З першого погляду на них, може здатися, що Кейтлін та Мартін зовсім різні, адже хлопець популярний, комунікабельний, а Кейтлін ніколи не прагнула популярності і мало спілкується з іншими. Але вони мають багато спільних захоплень, а головне – чудово розуміють одне одного.

Коли говорити про зовнішність, то вони обоє високі, але Мартін вищий; дівчина – із світлим каштановим волоссям, а Мартін – з русявим, яке ніколи не слухається гребінця і безцеремонно продовжує стирчати вгору, де кучеряве, немов шубка баранчика. А ще, хлопець трохи веснянкуватий, а Кейтлін про веснянки може тільки мріяти. Кейтлін має світло-карі очі, а у Мартіна – яскраві зелені. Можливо ви знаєте, що люди із зеленими очима дуже творчі, чуйні та мають сильний зв’язок з природою. Так от, Мартін саме такий. Він – художник і скрипаль (дивовижні вміння, чи не так?)

Чим вони ще з початку були схожі – це ставленням до книг. Читати вони просто обожнюють! В місті є в них одне місце де, як мають вони вільний час, завжди сидять із книгою. Зазвичай вони беруть з бібліотеки одну книгу, щоб усе дізнаватися разом. І коли в подарунок отримують – теж діляться.

От тільки зараз, вони читають філософські та психологічні книги. І тут у них дещо розходяться погляди. Наприклад на сприйняття сутності ідеального. Ой, яка ж ти нелегка, філософіє! А особливо коли стикаються отакі два філософи, як Кейтлін та Мартін, в яких за плечима лише по чотирнадцять років.

Чудові друзі Кейтлін та Мартін, ще з третього класу дружать. Вірні, щирі, не розлий вода – завжди і всюди разом. Цього року, у перший же день літніх канікул, вони прибули у село, що неподалік Вінниці. До цього часу Мартін ще не був у селі. Його батько взяв відпустку на роботі на 2 тижні і вони своєю маленькою сім’єю вирушили у село, аби відпочити від галасливого міського життя.

В цей час якраз був вільний гарненький будиночок біля дому, в якому живе бабуся Кейтлін, тобто моя бабуся (досить з мене писати від третьої особи). Багато років тут мешкала наша добра сусідка – старенька бабця на ім’я Оляна. Вона обожнює квіти і має найкращі у селі квітники. На підвіконниках з-над двору у білих ящичках в неї ростуть петунії, а на терасі привітно зустрічають у підвісних кошиках червоні ампельні квіти. Її господарство зовсім невелике – лише маленька хатина зі стінами бежевого кольору і дубовою терасою, а навколо – садок. Не те що територія наша господарства, що, напевно десь у 3 рази більша. Бабця уже старенька, діти приїжджають зрідка і сама вона не справляється. Колись вона сказала мені, що досить з неї худоби – за все життя добре коло неї напоралася, – краще присвятити старечі роки чомусь такому, що не мукає, не кудкудакає і не рохкає. З того часу вона почала піклуватися про квіти.

Цього літа бабця вирішила відвідати свою старшу дочку, яка мешкає у Шотландії, і їй дуже був потрібен хтось, хто зміг би доглянути за її рослинами.

Я розповіла про це Мартіну. А, слід сказати, що його мати, енергійна, але чуйна жінка, обожнює садівництво. Важко описати, як сильно вона мріє про будиночок із власними клумбами. А в квартирі єдине місце, де можна посадити квіти, це у горщиках. Адже живе їхня сім’я у п'ятиповерхівці з пофарбованою в червоний підлогою та гарними оливковими стінами. На кожному поверсі тут зустрічають, стоячи на стільчиках, її вазони. Тому, думаю, ви розумієте, яка була для неї радість дізнатися про дім бабусі Оляни, який, до того ж, давався безкоштовно. Тож вона одразу впросила чоловіка хоч трохи пожити у омріяному нею раю квітів.

Сам батько Мартіна жартівливий і дуже веселий. Він вправний електрик і навчає своєї справи сина. Коли у восьмому класі з фізики ми вивчали електричні явища та струм, він допоміг нам краще збагнути деякі речі. Завдяки його роз’ясненням починає виникати хоч якесь уявлення про світ технологій, у якому живемо і про які самі майже нічого і не знаємо.