1

Мобільник аж тріщав від безперервних дзвінків та мого небажання відповідати. Я глянув на годинник, що висів на бічній стіні та мав намір прокукурікати вісім разів, і заглушив голосну трель добре перевіреним способом – занурив голову під подушку й затиснув її кінцями вуха.

Не допомогло.

Ще кільканадцять хвилин один з літніх хітів зводив мої нерви і я, зрештою, здався.

- Привіт, сонна принцесо! - нахабно проверещало з іншої сторони. Ні тобі перепросин за перерваний сон та ще й у такій зухвалій формі. Я угукнув.

- Підривай свої апетитні сіднички, - Діана зажди обирала пестливу форму бесіди замість непристойної, бо вважала себе справжньою леді. – Ми тут гуртом на озера зібралися. Заодно й відсвяткуємо здачу екзаменів.

- У вас свій спосіб, я ж планував відіспатися.

- А в літа свій недолік – спека. За півгодини в парку-у-у…

Зв'язок обірвався і я подумав, що як на блондинку, Діана не зле розбирається в тактиці. Знає, як сказати влучно. Так делікатно гвіздить тобі мозки, що, здається, рухається, як шуруп - по різьбленій траєкторії.

Я неохоче підвівся, скрутив простирадло та пошкрябався в місці, про яке не годиться говорити в слух. Тоді подався в душ, бо, незважаючи на глибокий ранок – це за мірками того, хто кладеться спати за годину до сходу сонця, на вулиці немилосердно шкварило й від того моє тіло прилипало до всього, чого я торкався. Ціле щастя, що я не снідаю й що машина у дворі - до парку чверть години пиляти. А ще пощастило, що сьогодні субота й обійшлося без заторів.

Отож, поспів я вчасно, навіть першим прибув.

- Той, що їхати не хотів! – посміхнувшись, мовила Діана, гучно цмокнула мене в щоку й, промайнувши перед моїм носом розпусними пропорціями тіла, заскочила на заднє сидіння. Красуня, як завжди. Дивуюся собі, чому вона ще досі не моя дівчина, адже, Діана не належала до числа тих білявок, для котрих Капрі асоціювалися лише з дівочими штанями до колін, а вираз Кельвін скоріше відносився до Кляйн, аніж до одиниць вимірювання температури. Знаю, це було звичайнісіньким упередженням, за що мене можна звинуватити в расизмі чи, що найменше, в гендерній дискримінації.

- Він усе робить докладно, - показався на горизонті Макс – мій приятель з пісочниці, - й зайняв пасажирське сідельце праворуч від мене. Іронізував він з моєї п’ятірки зі шпитальної хірургії, котру я вчора вхопив на іспиті несподівано навіть для себе. Тепер з мене пришпилювалось пів курсу, мовляв, це перший дзвіночок до статусу зубрили, та мені чомусь було байдуже.

- Давно не мав пригод з патрульною службою? – застережливо спитала Діана, демонструючи свої пізнання з правил дорожнього руху, якими я знехтував, сівши за кермо з голим торсом.

- А вона діло каже! Копи нам тільки настрій зіпсують, – додав Макс, та я був категоричним: скоріше відбиватимусь від цілої армії полісменів, аніж у таку спеку одягну футболку.

По дорозі до Великих озер ми заскочили до супермаркету – не впроголодь же святкувати закінчення третього курсу, де нам на хвіст впали Соня, Ян і Луїза. Після спорожнілих кишень та заваленого багажного відсіку пивом, водою та продуктами, ми з радістю попрощалися із задушливим містом.

Їхали не довго. Спершу головною магістраллю, потім манівцями. Пляж виявився майже безлюдним, хоча я знав – це ненадовго. До обіду тут яблуку ніде буде впасти. Тож ми прибули вчасно й зайняли рибні місця, як то кажуть. Автівки залишили під деревами, а самі ближче до води розклались з робочим реманентом – рушниками, пляжними парасольками, тарілками, пластиковими ємностями й пивом.

Гулянка почалася традиційно: перша купіль з дівочим задоволеним вереском, сніданок, бесіди ні про що. Потім дівчата повлягались на піску, виставляючи до сонця свої біленькі сідниці й спини, звільнені від пасків бюстгальтерів – для гарної засмаги. Ян з Максом до того часу вихлебтали по дві гальби пива й вправлялися у жанровому змаганні - хто довше пробуде під водою, не дихаючи.

Мене ж їхні забави з реготом не цікавили, бо їх плющило від алкоголю, а я за кермом не вживав спиртного. Це моє непохитне правило, котрого я ще ніколи не порушив. А сонце, тим часом, піднялося вище і пражило так, ніби мало намір зробити з нас сухофрукти. Я уявив собі, як виглядає висушений ананас - й одразу сховався у тінь. Фотонів світла тут теж вистарчало, до того ж звідси значно ліпший ракурс для милування дівочими фігурами, котрі граційно вигинали спинки та мастили одна одну рятівною від сонця рідиною. А ще зручно пильнувати, щоб двоє веселих жевжиків не перетворились на утоплеників.

Утім, почесний пост вартового мені швидко набрид. Люду все прибавлялось, а температура в тіні сягала позначки сорок градусів. Скупавшись, я вмостився зручніше на розкладному лежаку, насадив на лоба намоченого в озерній воді кашкета і став безцеремонно розглядати дівочі ніжки. Це було весели заняття, бо всі думали, що я сплю.

Не пройшло й чверті години, як в поле зору мені потрапила пара незнайомих босих ніг. Вони пройшлися повз мене акуратно, не розсипаючи за собою піску, тоді зупинилися. Всього кілька метрів неподалік. Я ускладнив собі завдання й спробував відгадати, кому вони належать. Це виявилось просто. Ніжки жіночі, в цьому я був певен, бо не міг уявити жодного хлопця з такими стрункими ногами, ще й такої форми. У власниці таких ніг, як мінімум був найнижчий розряд з плавання. Я й сам займався плаванням, то ж налиті силою м’язи міг розгледіти навіть за милю. Хоча було б краще – наощуп.